Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
Зі справжнісінького пекла дівчинка потрапила у вогке підземелля. Повітря тут пахло цвіллю й гнилизною. Дівчинка навпомацки досліджувала свою хованку й скрізь торкалася до слизької глини. Було тісно, як у могилі. Марику пройняв холодний піт. Бути похованою заживо — нітрохи не краще, ніж загинути у вогні. Колись вона не боялася ні темряви, ні тісних приміщень, але зараз їй здавалося, що стіни насуваються на неї і от-от розчавлять. Не замислюючись над тим, що може спричинити зсув, дівчинка в розпачі загримала кулаками по слизькій земляній стелі.
— Ні! Я не хочу! — крикнула вона, ніби хтось міг її почути і прийти на допомогу.
Раптом вона почула хрипкий подих і виразні слова:
— Не бійся. Тут вогонь тебе не дістане.
Марика здригнулася. Вона упізнала голос коваля. Але де міг поміститися велетень, коли їй самій було тісно?
— Я вмерла? — тремтячи від холоду й страху, запитала дівчинка.
— Ні. Якщо вийде, я тебе з полум’я живою виведу. За добро добром віддячу.
— У кузні є підземний хід? — здогадалася дівчинка.
Серце защеміло від солодкої надії, але радість була передчасною.
— Ні. Звідси немає виходу, — похмуро відповів коваль.
— Тоді як я виберуся? Ти ж пообіцяв вивести мене.
— Через небуття. Повз Ворота смерті. Раптом вийде. Замружся, — наказав коваль.
— Навіщо? Тут і так темно.
— Для того, щоб вірити. Без віри небуття не пройдеш.
— Чому?
— Для людини віра — це стрижень. Вона її підтримує. Віра у душі живе, а люди очам більше довіряють. Закрий очі й дивися душею. Доки тебе віра вестиме, дорога рівною буде. А як очам повіриш, вважай усе пропало. Потонеш в трясовині.
Марика мало що зрозуміла із пояснення коваля, але зараз було не до міркувань. Та й чи не однаково, як іти в суцільній пітьмі: з відкритими очима чи замружившись?
— А куди йти? Тут жодної стежки нема, — розгубилася дівчинка.
— Іди, куди віра поведе, — повторив коваль.
Марика замружилася й поповзла вперед.
Дивно, але ніщо не стало їй на заваді. Вона повільно піднялася, щомиті боячись ударитися головою, але низька стеля раптом відступила, дозволяючи їй стати в повний зріст.
— Поспішай, — підбадьорив її невидимий провідник.
Дівчинка пішла. Дорога під ногами була рівна й гладенька, ніби вимощена. Марика загубила лік часу. То їй здавалося, що вона тільки рушила, то — що минуло чимало годин, хоча втоми не було.
— Чи довго йти? — запитала вона.
— Чи довго, чи коротко? Хто ж його зна. На те воно й небуття, що тут нічого немає, навіть часу. Відповідь коваля настільки приголомшила Марику, що вона мимоволі зупинилася й відкрила очі.
— От тобі й маєш! Може, ми тут довіку будемо…
Дівчинка обірвалася на півслові. Її охопив жах. На перший погляд чорність навколо була схожа на темряву, але це була зовсім не пітьма, а щось страшне й невловиме. Навкруги зяяла порожнеча. Дівчинка глянула вниз. Ґрунту під ногами не було. Там простиралася безодня, а далеко в глибині клубилася темна пара. Марика не побачила, а швидше відчула її.
Варто було дівчинці зрозуміти, що в неї немає точки опори, як під нею розімкнувся незримий вир, і Марику стало стрімко засмоктувати вниз. Дівчинка спробувала вхопитися за що-небудь, але руки намацували тільки повітря.
Раптом хтось впіймав її за шкірку, як кошеня. Це був коваль. Зараз він випромінював блакитне сяйво і був дуже схожий на привида. Велетень тримав її величезною рукою і осудливо хитав головою.
— Казав же, не дивися. У небутті завжди так. Поки думаєш, що йдеш по тверді — під ногами твердь. Людина сильна вірою.
Марика міцно стулила повіки.
— Тепер уже мружся, не мружся, тобі не пройти. Тебе твої думки будуть униз тягти, — сказав коваль.
Дівчинка відкрила очі й запитала:
— А як же ти не провалюєшся?
— Тобі цього знати не слід, — буркнув коваль і відвів погляд.
Щоб перевірити свій здогад, Марика простягнула до нього руку, але її пальці, не відчувши нічого, пройшли наскрізь.
— Ти теж… — прошепотіла дівчинка.
На мить їй здалося, що її більше ніщо не тримає. Вона ледве не зірвалася й не полетіла вниз, як раптом блискавкою спаленіла думка змусила її по-новому зрозуміти те, про що говорив коваль. Вона не випадково вийшла живою з вогню. Її вели якісь вищі сили. Це вони благословили коваля на добрий учинок. І вони врятували її від пожежі, не для того, щоб вона, зневірившись, загинула в небутті.