Дунайські ночі
- Автор: Авдеенко Александр Остапович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Дунайські ночі». Краткое содержание книги:
Повість присвячена радянським контррозвідникам, що викривають велику змову проти країн соціалістичного табору.
Автор розповідає про мужність і героїзм радянських людей, що живуть у прикордонній зоні нашої Батьківщини і самовіддано захищають інтереси миру та соціалізму.
Нічого! Ніякого натяку на знак. Чисто.
Кілька хвилин він сидів нерухомо, роздумував. Так, це пастка, безсумнівно. Не спрацювала, на щастя. Холостий заряд. Але ще може спрацювати, його оточили звичайно, з усіх боків. Що ж робити?
На свічці потріскував гніт. Розтоплений віск важкими прозорими краплями падав на блідий лоб сплячого і зразу ж застигав.
Старий обшукав поринача. Все, що знайшов, переклав у свої кишені. Навіть сірники і сигарети взяв. Потім, на волі, розбереться, що треба викинути, що лишити.
У підземній тиші невтомно вистукував час Іванів світний годинник. Нетутешній. Швейцарський. «Лонжин».
«Навіть це передбачив, хитрун! І не перехитрив».
Почуття смертельної небезпеки все ще холодило душу «Говерли». Проте воно не потьмарило йому розуму, не позбавило здатності упитися торжеством своєї перемоги. Не обманутий до кінця! Живий! І житиме, а цей…
«МОXАЧ»
ІЛ-14 приземлився на твердій солончаковій площадці на околиці Ангори.
Відкритий газик застави, лишаючи позаду густу гриву рудувато-сизого пилу, мчав вибоїстою дорогою до степового аеродрому. На повному ходу, заскрипівши гальмами, він зупинився біля літака.
З літака вийшов Громада. Смолярчук підбіг до генерала, коротко доповів про подію.
Генерал подивився на Дунай, де порушили кордон, і спокійно, звичним голосом, уточнюючи обстановку, запитав:
— Скільки їх?
— Четверо, товаришу генерал. Три сліди рядом, четвертий окремо. Всі чоловіки. Пішли в тил. Дунай перетнули плавзасобами. Знайшли в кущах човен, метрів за двадцять од місця порушення, вниз по течії.
— Коли саме прорвалися?
— На світанні, годині о четвертій.
— Хто інструктор собаки-шукача?
— Рядовий Щербак.
— Щербак? Той самий?
— Так точно.
Громада подивився на годинника, постукав по склу нігтем і нахмурився.
— В чому ж справа? Чому досі не схопили порушників?
— Собака загубив слід, товаришу генерал.
— Собака Щербака, вашого вихованця, безвідмовний Варяг? Дивно. Ну, припустімо. А як же ваш Витязь?
— І Витязь безсилий, товаришу генерал. Скавучав, скаженів, крутився дзигою і далі цієї дороги не пішов. — Смолярчук розгорнув карту і вказав на жовту лінію придунайської польової дороги. — Тут земля засліджена. Крім того, недалеко міститься завод ефірної олії. Всі собаки чхають, відвертають носа.
Громада взяв карту і, підійшовши до газика, розстелив її на передньому сидінні.
— Ну, старший лейтенанте, доповідайте, де тепер непрохані гості?
— Я вважаю, що тут. — Смолярчук вказав на чорний розсип прямокутників, що означали на карті Ангору і прилеглі до неї поля та плавні. — Я відрізав їм дорогу зразу ж, як тільки наряд виявив прорив.
— Якими силами?
— Силами всієї застави, у взаємодії з дружинниками.
Громада посміхнувся.
— Не сплохував, Андрію батьковичу. А я, признатися, думав, що ви ще перебуваєте під гіпнозом операції «Тиша». Ну, а далі як діяли?
— Ще не встиг, товаришу генерал.
— Що ж, будемо діяти разом. Ваші пропозиції?
Смагляве обличчя Смолярчука вкрилося червоними плямами.
— Коли б я сюди не приїхав, яких би ви самі вжили заходів? — спитав Громада.
— Прочесав усю ділянку від Дунаю до оцих боліт.
— Дійте. А я поговорю з нарядом, який виявив сліди. — Громада глянув на Смолярчука і посміхнувся. — Люблю, знаєте, танцювати від печі. Особливо в таких випадках, як цей. Поїхали!
На польовій дорозі знову звихрилася велетенська хмара пилу. І не скоро їй судилося влягтись і тут, і на всіх дорогах, що йшли від Дунаю.
Смолярчук вийшов у місті, а Громада поїхав далі.
В прохолодній канцелярії застави з вікнами, що виходили на Дунай, генерал докладно, повагом, наче ніщо його не обмежувало в часі, розмовляв з Щербаком і Сухобоковим.
— Коли і де ви побачили сліди? — поставив він перше запитання. — Покажіть!
Щербак підійшов до макета і олівцем показав місце порушення кордону — крутий берег Дунаю, порослий чагарником.
— Ось тут, товаришу генерал.
— Метрів за п'ятдесят од заводу ефірної олії. Не більше?
— Так точно.
— Навпроти контори? В найлюднішому місці?.. І вас не здивувала ця обставина?
Щербак мовчав, ніяково поглядаючи на свого товариша. Мовчав і Сухобоков.