Сто років самотності (збірка)

— Ось і вскочили в халепу, — частенько казав тоді полковник Ауреліано Буендіа. — А все тільки тому, що почастували якогось ґрінґо бананами.

Ауреліано Другий, навпаки, сяяв від задоволення, бачачи цю лавину чужоземців. Дуже швидко будинок наповнився .всілякими незнайомцями, невиправними гультяями з різних кінців, землі; довелося побудувати нові спальні на подвір'ї, розширити їдальню і замінити старий стіл іншим — на шістнадцятеро осіб, купити новий посуд і столові прибори, але навіть і після цього доводилося обідати в кілька змін. Фернанді залишалося тільки притлумлювати огиду й по-королівски услуговувати гостям, що відзначалися найнеподобнішою поведінкою — наносили бруду в ґалерею, мочилися просто в саду, під час сієсти стелили свої мати де заманеться і варнякали, що спаде на думку, не звертаючи ніякої уваги ні на збентеження дам, ні на криві усмішки чоловіків. Амаранта була так обурена цим нашестям плебеїв, що знову стала їсти на кухні, як у давні часи. Полковник Ауреліано Буендіа, — впевнений, що більшість тих, хто заходить до майстерні привітатися з ним, роблять це не з прихильності чи поваги до нього, а тому, що їм цікаво подивитися на історичну реліквію, на музейну викопну тварину, — взяв двері на засув, і тепер дуже рідко сидів біля дверей на вулиці. Тільки Урсула, — навіть коли вже стала волочити ноги й ходити навпомацки, тримаючись за стіни, — відчувала дитячу радість, коли наближався день приходу поїзда. «Готуйте м'ясо й рибу, — загадувала вона чотирьом куховаркам, які мріяли чимскоріше повернутися під спокійне керування Санта Софії де ла П'єдад. — Наготуйте всякої всячини: хтозна, чого захочеться чужинцям». Поїзд прибував у найжаркішу пору дня. Під час обіду будинок гудів, наче базар, пітні нахлібники, які навіть не знали в обличчя своїх щедрих господарів, удиралися гамірним натовпом до їдальні й квапилися зайняти найкращі місця за столом, а куховарки наштовхувалися одна на одну, бігаючи з велетенськими каструлями, повними супу, казанками з м'ясом та овочами, тарелями з рисом, розливаючи невичерпними ополониками цілі бочки лимонаду. Безлад був такий, що Фернанда впадала в розпач, переконана: багато хто їсть двічі; і не раз їй кортіло відвести душу в лайці базарної перекупки, коли якийсь неуважний столувальник, сплутавши її дім із шинком, просив рахунок. Після візиту містера Герберта минуло понад рік, але відтоді стало відомо тільки одне: ґрінґо думають саджати банани на зачарованих землях, що їх перейшов Хосе Аркадіо Буендіа з супутниками, шукаючи дороги до великих відкриттів. Ще два сини полковника Ауреліано Буендіа, з хрестами із попелу на лобі, приїхали до Макондо, принесені цим, подібним до вивергнутої лави, потоком переселенців, і виправдовували свій приїзд словами, які, здається, пояснювали загальну для всіх новоприбулих спонуку: