Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
«Внаслідок цього розладналося військо Тохтамиша… Не бачачи змоги ухилитися від сутички й уникнути зустрічі, він підбадьорив свій дух і своє військо, виставив наперед завзятців зі своїх ратей, укріпив центр і фланг… Тривав цей бій… близько 3 днів, потім війська Тохтамиша відступили…» [57, с. 172].
Швидше за все, війська Тохтамиша втікали. Цього разу Тимур не допустив помилки у стратегічному плані: він не пішов після перемоги назад у Середню Азію, а рушив у центр Золотої Орди, переслідуючи Тохтамиша.
«Тохтамиш–хан кинув ханство, —писав перський історик Шериф–ад–Дін Ієзді, —дім і все, що мав, явне і приховане, і, боячись за життя своє,… пішов у бік Булгара, в лісисту місцевість…» [46, с. 178].
Тимур же, вступивши в землі Золотої Орди, послідовно зруйнував майже всі центри південної, південно–західної та східної частини держави: Сарай–Бату, Сарай–Берке, Укек, Булгар, Жукатин, Керменчук, Саритау, Астрахань, Тану, Маджар, Кафу і десятки інших улусних центрів.
«Переслідуючи Бек–Ярика, Тимур подався у верхів’я Дону, дійшовши до… Рязанського князівства… Нізам–ад–Дін Шамі та інші історики Тимура повідомляють, що Тимур, «дійшовши до міста… на ім’я Карасу, розграбував його з усією областю». Під «Карасу» перські письменники мали на увазі, очевидно, місто Єлець — окраїнне місто Рязанського князівства, про розорення якого сповіщають і російські літописи. За свідченням російських літописів, Тимур «князя Єлечицького плени і людей помучи».
Далі військо Тимура… рушило на Москву. До Москви Тимур не дійшов. Простоявши в межах Рязанського князівства 15 днів «і ту пусто вся сотворишу», 26 серпня він пішов назад» [56, с. 168].
Цілком зрозуміло, що загальноросійські літописні зводи приписали порятунок Москви «впливу на Тимура лиховісного сну, нібито баченого ним перед походом на Москву».
Коли московитам було потрібно заховати кінці в воду, вони посилалися на містику. Проте і в даному випадку це московська брехня.
У чому ж полягала величезна таємниця порятунку Москви в 1395 році? Про що мовчать московити?
Таємниця «доважків брехні» більш ніж очевидна. Треба лише проаналізувати достовірні факти попереднього періоду, котрі в якийсь спосіб стосуються Тимура і його держави. Як казала одна мудра людина, «дивися в корінь!»
Звичайно, про містичні сни тут говорити не доводиться. Про м’якість і лагідність Тимура теж не може бути й мови, бо він мав прізвисько «Залізний Кульга». Та й якби ж то йшлося тільки про Москву! А то ж — про десятки багатих удільних улусів. З рук Тимура вислизали величезні багатства. Тим більше, що цього разу головні військові сили північних улусів були розгромлені в битві на Кавказі.
Події в історії завжди взаємозв’язані. А в московській — особливо. Тому фальсифікатори історії робили все можливе, щоб розірвати зв’язок подій. Саме це ми маємо і в даному випадку.
Власне, в улусі Карасу (Єльці) Тимурові нагадали про зроблену для нього царевичами північних улусів Золотої Орди послугу в битві 1391 року на річці Кундурчі. Навіть вказали, що всі князі, які допомогли врятуватися Тимурові, поголовно були знищені. Напевне, крім зазначених у ярлику Тохтамиша князів–огланів, були покарані (швидше за все, знищені) князі–тисячники, можливо, навіть сотники.
Цілком природно, що Тимур не міг розорити землі своїх рятівників. Тому‑то й зупинився на початку серпня 1395 року в місті Карасу (Єльці) на 15 днів.
Зверніть увагу на кількість днів — 15. Адже це теж легко пояснити.
Зі зруйнованого Карасу (Єльця) у всі удільні улусні центри — Тулу, Москву, Рязань, Наровчат, Темников, Володимир та ін. — Тимур відправив гінців із повелінням, щоб до нього прибули князі–оглани і привезли данину.
За правилами тих далеких часів до переможця завжди переходили права переможеного.
Цікаво, що коли підрахувати час, витрачений гінцями Тимура, скажімо, до Москви, Володимира або Наровчата, і час, витрачений на доставку данини, то це й буде 13–14 днів.
А далі Тимур представив князям північних улусів Золотої Орди їхнього нового Великого хана Тимур–Кутлука. Всі князі, митрополит і єпископи північних улусів Орди принесли клятву на вірність новому ханові, на що пішло 1–2 дні. Лише після цього Тимур зі своїми військами рушив на південь продовжувати свою справу.
Можливо, не всі з прибулих князів отримали свої ярлики. Багато кого з них було знищено.
До речі, зверніть увагу, як обережно всі описані нами події обійшов М. М. Карамзін у своїй «Історії». Жодним словом не згадав про князів–зрадників, а відхід Тимура від міста Карасу (Єльця) пояснив безглуздо:
«Наставала сльотна осінь, з людьми, які звикли кочувати в місцях родючих і теплих, навряд чи було розсудливо йти далі на Північ, щоби зустріти зиму з усіма її жорстокостями» [41, том V, с. 81–82].