Єрусалим на горах

Так тривало годину чи дві, чи й цілу вічність, аж поки Вербень не зійшов з драбини, а я зайняв його місце з мокрим тампоном у руці. Вербень розрахував добре, де під штукатуркою мало бути намальоване праве око, але коли я протер розчищене кружало, то замість очікуваного ока під кошлатою бровою побачив страхітливу яму, заюшену чорною кров'ю, що запеклася; на сивій брові теж червоніла кров, и здавалось, якщо довго придивляєшся, що брова то ламається вниз і хмуриться, то піднімається високо, і я уявляв собі ціле обличчя мученика, намальованого на стіні, яке корчилося від болю.

Ключар, Вербень і я стовбеніли посеред церкви, пронизані чужим болем, я не думав про майстерність стародавнього мистця, який зумів цей біль зобразити, я жив… ми всі троє перетерплювали муку людини, намальованої на стіні.

Тисячу разів прилітала, мов птаха з вирію, думка про свободу творчості… птаха була або яскраво опірена, в червоних, жовтих і зелених кольорах, або ж зовсім сіра, як горобець, або ж чорна, немов вона викупалася у вугільному поросі; птаха відвідувала мене у моїй майстерні у Львові, вдома коло жінки, в будинку творчості у Седневі чи десь над Чорним морем; вона сідала на вікно, споглядала на мене уважно й щось вицвірінькувала або ж викрячувала по-воронячому, а інколи квартирувала в мене на плечі або ж літала колами навколо голови, часом навіть туркотіла дзьобом у тім'я, я, однак, не проганяв її від себе й не сердився, навпаки — придивлявся до неї зблизька. Свобода творчості — це щось більше, ніж офіційний дозвіл писати й малювати все, що тобі забагнеться, і все те написане, намальоване і вирізьблене скульпторами дозволяється оприлюднювати; свобода творчості — це насамперед розкована душа мистця, його уява, і яке кому діло — чи натовпу, чи естету, чи єфрейтору, що я виношую у душі і що я завтра сотворю: Бога чи Диявола, Життя а чи Смерть, Добро чи Зло? Чому вони хочуть закувати мене в ланцюжки нібито в ім'я якоїсь «вищої мети»?

Очевидно, кожний мистець в різні часи таки сушить собі голову над проблемою свободи творчості і потішає себе, що він вільний від усяких заборон, я теж не був винятком, але, мабуть, лише в Черчені, в церкві Святого Духа осягнув, що справжня свобода приходить до тебе лише тоді, коли твій розкований талант потрібний, як майовий дощ оцій землі пшеничній, і оцим рікам, що течуть споконвіку поміж зеленими берегами, і цьому людові незліченному, не відомому тобі, сірому, який ніколи про тебе не чув й тіапевне чути не буде… та і не захоче про тебе знати; оцьому небові, перехрещеному білими пасмами диму з реактивного літака і цими ж літаками розстріляному; і оцій головатій вербі при дорозі, об яку боком чухається заблукана корівчина.