Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
На запитання відповідав коротко й похмуро. Іноді вглядався, немов не міг збагнути, де це він, як сюди потрапив, чому? І навіть коли Юрій спитав — де він узяв стільки грошей і чому ховав їх у рамах картин, Басистий у відповідь тільки розгублено розвів руками.
Але коли оперативний уповноважений поцікавився його біографією, він пожвавішав.
Біографія? О, він нею задоволений! Родом із незаможних сільських службовців, працював, учився, воював. Мав поранення. Щоправда, легке. Потім працював у польових комендатурах, був у Німеччині… Після війни — на господарській роботі. Майже десять років керував артіллю. Зробили її фабрикою, і він став директором. Завжди виконував плани. Працював на благо людей, держави не покладаючи рук. Його заслуги помітили. Портрет красувався на районній Дошці пошани, двічі писали в газеті як про хорошого директора, обрали депутатом райради…
Лейтенант, немов підтверджуючи слова Басистого, витяг зі столу конверт з вилученими документами та посвідченнями і висипав їх на стіл…
— І як ви дійшли до такого дволикого життя? — стримано, але все одно гнівно спитав Юрій.
І тут директор фабрики на хвилину став знову колишнім Басистим.
— Як ви смієте?! Хто вам урешті дозволив? — скипів, блискаючи очима. — Я буду скаржитись! Ви ще відповісте за це!..
— Народ дозволив, — спокійно відповів Юрій. — Партія, радянська влада. Ваші однополчани, що полягли в бою…
— Ви ще пошкодуєте! — погрозив він. — З вас ще спитають!
— А поки що я вас питаю і ви не хочете відповідати. Де взяли такі величезні гроші, валюту?
— Причепилися: де?! Я так само знаю, як і ви. Винен — привіз трофеї, картини. Якийсь фашист сховав у рамах долари. А що мені до того! Якби знав, давно сам витяг би… — Він запнувся і, подумавши, що його можуть неправильно зрозуміти, додав: — і відніс би куди слід…
— До нас… або в банк, — кивнув Юрій, ніби вірячи словам Басистого. — А скажіть, Володимире Августовичу, — наче між іншим спитав він, — якого року ви привезли в Київ картину Ахенбаха[19]?
— Якого? Тисяча дев'ятсот сорок п'ятого я привіз трофейні картини, — роздратовано кинув Басистий.
— І відтоді пейзаж німецького художника висить у вашій квартирі?
— Так.
— То який же фашист міг сховати в ній під час війни радянські купюри випуску тисяча дев'ятсот шістдесят першого року?
— Що?! — схопився Басистий. — Брехня!
— Сядьте! — наказав Юрій і, коли затриманий опустився на стілець, додав — А пачки доларів чомусь були в картині російського художника Нестерова[20]…
— Ви зробили якусь махінацію! — скрикнув Басистий. — Скористалися, що я знепритомнів, і перемінили пачки!
— Ну, це вже, даруйте, дурниці, — зауважив лейтенант. — Коли у вас стався сердечний приступ і ви лягли на диван, крім понятих, була ваша дружина. Вона й підписала протокол. — Юрій підсунув протокол Басистому, щоб той побачив підпис. — А ось і фото, зроблені під час обшуку. Певно, ви дуже квапились, коли ховали гроші, от і переплутали… І одна, і друга — пейзажі, обидві без табличок на рамах. Ви, здається, не дуже розумієтесь на мистецтві?..
Басистий повільно відкручував патрон з валідолом. Очі його погасли, і погляд знову став очманілий.
Інакше тримався на першому допиті Штром.
Наче нічого й не сталося, він запопадливо відповідав на запитання Гармаша. Удавав із себе доброзичливця, який прагне допомогти молодому оперативникові викрити злочинців, радий це зробити для нього й для встановлення істини, але, на жаль, часом не розуміє, чого хочуть від нього.
Юрій прийняв цю, нав'язану йому Штромом, гру. Удавав, ніби вірить у щирість Марка Аврелійовича і залюбки приймає від нього допомогу.
Час від часу Штром навіть жартував, посміхався, і лейтенант намагався дотримуватися такої самої поведінки.
Але яких зусиль, якого напруження нервів і волі вимагало це від нього!
Іноді йому починало здаватись, що постачальник і справді стає відвертим, але потім знову з'ясовувалося, що то тільки маневр. І тоді в Юрія було відчуття, наче він штовхає у гумову стіну, що піддається, вгинається, але, як тільки послабити натиск, знову стає на старе місце.
Гармаш кріпився, пам'ятаючи слова Вовченка: треба переконати Штрома, що цінності, які той, безперечно, сховав у колишньої дружини, треба повернути державі.
Саме на це й повертав розмову Юрій.
— Цінності? — наївно перепиту пав Марк Аврелійович. — Які можуть бути в мене цінності?! Найбільша цінність це я сам, моя голова, мої руки. Ніколи коштовностей не збирав. Гроші?.. Сміття! Скільки їх перейшло через мої руки, якби ви тільки знали! Але були й відійшли… І я за ними не шкодував. Аби в мене тільки голова була здорова й руки цілі. А гроші завжди будуть… Вас дивує, чому ви нічого не знайшли? Хай це вас не дивує. У мене грошей і не могло бути. Сказав же: самі по собі гроші — сміття. Головне — їх застосування. Гроші мають робити більші гроші, а не лежати в скрині. Інакше на біса вони потрібні!..
19
Андреас Ахенбах (нім. Andreas Achenbach; 29 вересня 1815, Кассель — 1 квітня 1910, Дюссельдорф) — німецький художник-пейзажист. Представник Дюсельдорфської школи живопису. Один із засновників сучасного німецького пейзажу. Для німецької школи він є піонером і реформатором. Твори Ахенбаха можна знайти в Новій пінакотеці в Мюнхені, картинних галереях Берліна, Дрездена, Дармштадта, Кельна, Дюссельдорфа, Лейпцига, Гамбурга, Франкфурта-на-Майні.
20
Нестеров Михайло Васильович — (31 травня 1862, Уфа — 18 жовтня 1942, Москва) — російський і радянський художник. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1942). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1941).