Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Йоганн схвильовано, радісно навіть перебив Хагена й кінчив:
— «Посієш характер — пожнеш долю»..
Та Хагенові не сподобалася надмірна Йоганнова догадливість. Глянувши спідлоба, він запропонував:
— Давай пити. — І дорікнув Ельфріді: — Могла б запросити якусь, хоча б фольксдойч. А то сидить єфрейтор, дивлячись на тебе, облизується.
Ельфріда квапливо схопилася. Хаген стримав:
— Нехай уже, іншим разом…
Через якийсь час, відчувши, що він зайвий, Йоганн підвівся з-за столу. Хаген сказав:
— Підожди, вернемося в палату разом.
Потім вони удвох ходили по госпітальному двору: солдат внутрішньої охорони, якому Хаген віддав недопитий коньяк, дозволив їм погуляти.
Олексій Зубов належав до тих щасливих натур, чиє душевне здоров'я вже саме по собі забарвлює життя в райдужні тони.
Впевнений у тому, що життя є щастя, цікавий і допитливий, він поміняв чимало професій..
Тільки-но оголошувалася мобілізація на яку-небудь будову, він перший зголошувався їхати туди, на найважчу її ділянку, захоплений жагою побачити нові місця, перевірити самого себе на міцність.
Та як тільки будова втрачала характер героїчного штурму й період знегод і труднощів лишався позаду, він починав знемагати, нудитися й перебирався на інший об'єкт, де обстановка первозданності вимагала від кожного готовності до подвигу.
Товариський від природи і щиро доброзичливий, привітний, він вмів легко переживати знегоди й труднощі, самовіддано ставитись до товаришів і був зовсім байдужий до турбот про власні блага. Усім цим Зубов швидко завойовував повагу людей, якою дорожив над усе в світі.
Він був правдивий до нетактовності і в цьому розумінні нещадний до себе й інших. І якщо коли й втрачав владу над собою, то лиш зіткнувшись із грубого брехнею; тоді лють охоплювала його, нестямна, гнівна, відчайдушна.
Він палко схилявся перед тими, чиє життя здавалося йому високим зразком служіння обов'язкові.
При всьому тому він був поблажливий до людських слабостей і завжди вмів бачити їх смішний бік.
Як і багато його ровесників, він думав, що життя, яким він живе, з усіма вигодами і благами, уготоване йому революційним подвигом старшого покоління, перед яким він за це в боргу.
Близько двох років Зубов працював на тракторному заводі, де в одному з цехів випускали танки. Тут він працював під керівництвом бригадира німця-політемігранта, який вдосконалив його шкільні знання німецької мови. Він зумів передати своєму здібному учневі усі найтонші відтінки берлінської вимови. І потім сам тішився, слухаючи його бездоганну німецьку мову.
Своє прагнення вивчити німецьку мову Зубов пояснював тим, що Німеччина — одна в найрозвиненіших технічно країн, отож у неї сильний робітничий клас, а якщо робітничий клас сильний, виходить, Німеччина стоїть на порозі революції, і тому треба якомога швидше вивчити мову своїх братів по боротьбі за соціалізм. В цьому переконанні Зубова всіляко підтримував його бригадир німець-політемігрант, пророкуючи в якнайближчий час революційний вибух у Німеччині. В можливість такого вибуху вірили багато людей, що пояснювало й моду радянської молоді тих років — юнгштурмівку, і захоплення піснями Ернста Буша, і поширеність привітання піднятим вгору стиснутим кулаком — Рот фронт! — і тверду надію на те, що Тельман переможе.
Батьки Зубова — батько — завгосп лікарні, який під час громадянської війни дев'ятнадцятилітнім хлопцем уже командував полком, і його мати — фельдшериця, яка в ті самі роки й того самого віку уже займала пост голови губвиконкому, — вважали Олексія мало не за недоростка.
Призваний у Червону Армію, Зубов поступив курсантом у школу прикордонників. Потім служив у званні лейтенанта на тому прикордонному пункті, через який проходили ешелони з німецькими репатріантами з Латвії. В останньому з ешелонів був і Йоганн Вайс.
Начальник прикордонного пункту і присутній при цьому Бруно дали зрозуміти Зубову, що це «особливий німець», і ще тоді на прикордонному посту, лиш мимохідь глянувши, Зубов запам'ятав його обличчя. Він пізнав Вайса в госпіталі, але довго не показував йому цього, виявивши тим самим велику силу волі і витримку…
Вдосвіта того ранку, коли гітлерівці напали на нашу країну, Зубов був саме в секреті. Він вів бій до останнього патрона, і, коли прикордонну смугу ворог уже захопив, Зубов опритомнів після контузії від ручної німецької гранати.