Темнолесникове прокляття

— Джервісе, годиться з’являтися, коли тебе кличуть, — зауважив Лепряк.

Джервіс нахмурився. Він ладен був забожитися, що це… це ніс!

— ДЖЕРВІСЕ! — заревів Лепряк.

Джервіс похнюпив очі і слухняно закивав головою.

— Так, пане, — промимрив він. — Перепрошую, пане. Ви покликали мене, і я чекаю на ваші вказівки, пане.

— Отак, Джервісе, — сердито прогарчав Лепряк. — Я… — Відтак, згадавши, чого він кликав слугу, злагіднів. — Скажи-но мені, що за винороб прислав нам отого чудового трунку марки «Заболонь»? — поцікавився він. — Хоч би від кого він був, розстарайся на нього ще.

— Його… його… його не надсилав ніякий винороб, якщо ваша ласка, — буркнув собі під ніс Джервіс. — Принаймні, — додав він лячно, побачивши, як зловісно сходяться над переніссям чорні Лепрякові брови, — ніхто з тих, кого я знаю, хоча гадаю, можна б з’ясувати…

— Що ти тут мені верзеш? — скипів Лепряк. — Звідки це вино?

— Від… від Щипа… Ш-ш-чипа… — перестрашено пробелькотів Джервіс. — Знаєте, отой веретенник із Палацу тіней.

У Лепряка відвисла щелепа.

— Щип! — прохарчав він.

— Достеменно так, — підтвердив Джервіс. — Він вручив мені оте вино марки «Заболонь» під моє чесне слово, що я поверну його вам. Він запевнив, що його панові воно вже не буде потрібне, і вам краще забрати його собі, а ще він ґречно подякував вам обом за вашу турботу і піклування. — Слуга схилив голову на знак подяки. — Далебі, він видався мені непоганим хлопцем, хоча зовнішність у нього й чудернацька, що правда, то правда, мабуть, не одному, хто його бачив, чуб ставав дибки…