Шляхи свободи. Відстрочення

— Гаразд, — сказав Ґомес. — А Марсель? Сара сказала мені, що між вами вже по всьому.

— По всьому, — відказав Матьє. — Вона вийшла заміж за Даніеля.

— Даніеля Серено? Дивно, — сказав Ґомес. — Що ж, нарешті ви звільнилися.

— Звільнився? — перепитав Матьє. — Від чого?

— Марсель вам не пасувала, — сказав Ґомес.

— Овва! — сказав Матьє. — Овва!

Столи під білими скатерками півколом оточували піщаний майданчик, посипаний сосновою хвоєю. «Провансаль» був порожній; лише якийсь добродій смакував куряче крильце, попиваючи воду «Віші». Музики мляво піднялися на естраду, посідали, грюкаючи стільцями, й почали перешіптуватися, настроюючи інструменти; ще можна було розрізнити море, яке темніло поміж соснами. Матьє простягнув ноги під столом і відпив ковток портвейну. Вперше за тиждень він почувався вдома; він умить зібрався. Він цілком був у цьому чудернацькому місці, наполовину приватному салоні, наполовину священному гаї. Сосни були немовби вирізані з картону, маленькі рожеві лампочки посеред м'якої природної темряви кидали на скатерку затишне світло; поміж деревами засвітився прожектор і раптом вибілив майданчик, який здався зробленим із бетону. Але над головами їхніми була порожнеча, і в небі мигтіли зорі, мов якісь заклопотані звірята; пахло живицею, і вітер з моря, рвучкий і неспокійний, шарпав скатертини і немовби тицявся холодним писком у шию.