Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Тоді це природний хист! — вигукнув Слизоріг. — Ти побачив би, що він витворив на першому ж моєму уроці. «Смертельний ковток»… ще жоден учень не варив кращого зілля з першої ж спроби, навіть ти, Северусе…
— Справді? — спокійно перепитав Снейп, і далі свердлячи очима Гаррі, аж у того похололо в грудях. Ще йому не вистачало, щоб Снейп зацікавився, звідки взявся його несподіваний талант до настоянок.
— А нагадай мені, Гаррі, які ти ще вивчаєш предмети? — запитав Слизоріг.
— Захист від темних мистецтв, заклинання, трансфігурацію, гербалогію…
— Одне слово, усі ті предмети, знання яких необхідне авророві, — з ледь помітним глузуванням осміхнувся Снейп.
— Так, бо я хотів би стати аврором, — виклично сказав Гаррі.
— Із тебе вийде видатний аврор! — загорлав Слизоріг.
— Не думаю, Гаррі, що тобі варто бути аврором, — несподівано втрутилася Луна. Усі на неї глянули. — Аврори належать до таємної ложі гнилоіклів. Я думала, що всі про це знають. Вони діють зсередини, щоб зруйнувати Міністерство магії через поєднання темної магії з хворобою ясен.
Гаррі пирхнув зо сміху, і йому в ніс потрапило з півкелиха медовухи. Справді, вже заради цього одного варто було привести Луну сюди. Він відвів руку з келихом від вуст, кашлянув, стікаючи медовухою, та не міг стримати сміху, і тут побачив ще один дарунок долі: Аргус Філч тяг до них за вухо Драко Мелфоя.
— Пане професоре Слизороже, — Філч сопів, щелепа в нього тряслася, а вирячені очі блищали маніакальною жагою до виявлення правопорушників, — я побачив, як цей хлопець зачаївся у верхньому коридорі. Він каже, що був запрошений на ваше свято, але трохи спізнився. Чи ви надсилали йому запрошення? Розлючений Мелфой вирвався з Філчевих лап.
— Карочє, добре, мене не запрошували! — сердито крикнув він. — Я хотів прийти незваним гостем! Що, щасливий?
— Е, ні! — заперечив Філч, хоч це не зовсім в’язалося з радістю, якою сяяло його обличчя. — Ти вскочив у халепу, он як! Хіба директор не казав, що нічні походеньки без дозволу заборонені? Казав чи ні, га?
— Усе добре, Аргусе, добре, — замахав рукою Слизоріг. — Це ж Різдво, й нема ніякого злочину в бажанні прийти на вечірку. Один-єдиний раз забудьмо про покарання. Драко, можеш тут залишатися.
Філчеве розчарування й обурення було цілком сподіване; але чому, подумав Гаррі, дивлячись на Мелфоя, той теж не особливо щасливий? І чому це Снейп зиркав на Мелфоя водночас сердито і… чи це можливо?… трохи злякано?
Та не встиг Гаррі усвідомити все побачене, як Філч відвернувся й почовгав геть, бурмочучи щось собі під ніс; Мелфой силувано всміхнувся й почав дякувати Слизорогові за великодушність, а Снейп знову надів незворушну маску.
— Та що там, — відмахнувся від Мелфоєвих подяк Слизоріг. — Зрештою, я був знайомий з твоїм дідом…
— Пане професоре, він завжди був про вас дуже високої думки. — мерщій підхопив Мелфой. — Казав, що не знав кращого за вас зіллєвара.
Гаррі глянув на Мелфоя. Його здивувало не підлабузництво Мелфоя, бо він роками спостерігав, як той постійно вихваляє Снейпа. Але він раптом помітив, що вигляд у Мелфоя якийсь хворобливий. Він уже хтозна відколи не бачив Мелфоя так близько; тепер добре було видно темні кола в нього під очима й відверто сірий колір його шкіри.
— На два слова, Драко, — сказав йому зненацька Снейп.
— Ой, та годі тобі, Северусе, — знову гикаючи, забідкався Слизоріг, — це ж Різдво, не будь такий суворий…
— Я вихователь його гуртожитку, і це мені вирішувати, бути мені суворим чи ні. — коротко відказав Снейп. — За мною, Драко.
Вони пішли — Снейп попереду, а набурмосений Мелфой ззаду. Гаррі якусь мить нерішуче стояв, а тоді пробурмотів:
— Луно, я на хвильку… е-е… в туалет.
— Добре, — життєрадісно озвалася Луна. Він уже відійшов на кілька кроків, коли йому почулося, що вона знову почала розмову про таємну ложу гнилоіклів з професоркою Трелоні, котру це питання щиро зацікавило.
Було досить легко в безлюдному коридорі витягти з кишені плаща-невидимку й накинути його на себе. Значно складніше виявилося знайти Снейпа й Мелфоя. Гаррі побіг по коридору — добре, що його тупіт не було чути за музикою й гамором, що долинали зі Слизорогового кабінету. Можливо, Снейп повів Мелфоя до свого кабінету в підвалі… чи до слизеринської вітальні… проте Гаррі притулявся вухом до кожнісіньких дверей, що їх минав. Аж нарешті, присівши біля замкової шпаринки останнього в коридорі класу, він почув, схвильовано здригнувшись, голоси.
— …Драко, не можна припускатися помилок, бо якщо тебе виженуть…