Сповідь суперниці
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-11-1
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Сповідь суперниці». Краткое содержание книги:
Новий роман уже добре відомої читачам Сімони Вілар — це історія двох непримиренних суперниць, які домагаються одного лицаря. Ситуація більш ніж драматична, оскільки й лицар, як ніхто, гідний кохання, й обидві красуні варті неабиякої уваги. Тут уже пахне трагедією. Котра піде з поля бою, котра вистоїть? Переживання читача нагадують мінливі емоції уболівальників під час яскравого спортивного видовища. Справді, чи є на світі гра, захопливіша за любовні турніри?
Повірте, шановні читачі, перш ніж ви дізнаєтеся ім’я переможниці в боротьбі за кохання, вам гарантовані неймовірні переживання, адже в цій книжці знайдете все: й життя, і сльози, і любов…
Такі куртуазні святкування тут, у Англії, були за новину. Тому багато хто з англійських запрошених просто дивувався, як відверто співають на бенкеті про любов і її насолоду, та й більшість пісень зверталася до прекрасної нареченої. Я навіть почула, як один барон неголосно говорив сусідові: як це граф Едгар не викличе всіх цих нахаб на бій. Зате англійські пані були просто в захваті, а одна, чоловік якої строго звелів їй піти й не слухати такого соромітництва, просто розплакалася.
Почалися танці. Зі свого місця я спостерігала, як Едгар під руку з дружиною вийшов у коло танцюристів. Вони розкланювалися, обходили одне одного, витончено з’єднавши долоні. І, безперечно, були гарною парою. Але зараз, дивлячись на Бертраду, я мимоволі порівнювала її з Гітою. Певна річ, Бертрада красуня, але чогось мені подумалося, що при всій її яскравій зовнішності, вона поступається Гіті. Було в новій графині щось неприємне: цей колючий погляд, жорсткий рот, манера триматися підкреслено гордовито. Гіта ж була м’якшою, вона випромінювала тепло.
І ще я помітила, що коли Едгар відходив до гостей, біля молодої графині тут-таки опинявся Бігод. Звичайно, нареченій не забороняється відповідати на люб’язності гостей, але надто вже часто її можна було побачити з цим білявим норманом. Але до честі Бертради зазначу, що жодного разу вона не подарувала йому теплішого погляду чи люб’язнішої відповіді, ніж іншим. А цих інших поряд із нею завжди було чимало — всі ці англійські вельможі, що прагли засвідчити пошану доньці короля, і особливо її почт, який так і звивався навколо. Як я зрозуміла з балачок, багато хто з них збирався залишитися в Норфолку, щоб увійти до її штату. Але більшість лицарів і пані, які прибули з цією позашлюбною донькою короля, були дворянами не надто високого роду, що служили за платню. А значить, Едгару доведеться розкошелюватися на їхнє утримання. Він, безперечно, людина не бідна, але я ще не знала нікого, хто б погодився мати стільки годованців.
Якоїсь миті граф і графиня наблизилися до лави, де сиділи я та ще кілька пані в літах, які не брали участі в танцях. Едгар із Бертрадою щойно вийшли з кола, жваві та усміхнені. Едгар помітив мене, підійшов, підвів дружину.
— А ти все сидиш у куточку, моя люба Ріган.
Я встала, поклонилася, він відрекомендував мене дружині.
— Це моя невістка, вдова мого брата, леді Ріган із Незербі, моя помічниця, мій незамінний друг. І стільки зробила, щоб сьогоднішнє свято вдалося на славу.
У мене на душі стало тепло від його слів. Боже, яка ж він таки гарна людина! Але тут я відчула погляд Бертради. Та глузливо оглянула мене. Очі холодні, кутики губів презирливо опущені.
— Так, Ріган де Шампер у дівоцтві, якщо не помиляюся.
Я вклонилася.
— Мені приємно, що ваша милість пам’ятає мене.
— Авжеж, пригадую. Що ж, мене влаштує, якщо мені прислуговуватиме жінка такого давнього нормандського роду. Сподіваюся, ви будете такі само слухняні, як і при моїй сестричці Матильді?
Я сторопіла. Скільки презирливої зарозумілості в її голосі! За що?
Вона вже поверталася, щоб відійти, але Едгар затримав її.
— Міледі, ви помиляєтеся. Леді Ріган — не служниця. Вона член сім’ї.
— Я ніколи не помиляюся, сере. І знаю місце кожного. Тому не вчіть мене, як із ким триматися.
Пихата і далеко не така розумна, як про неї говорять. І Едгар дав їй зрозуміти це, неголосно нагадавши, що перш за все вона його дружина і повинна слухатися його. Обличчя Бертради пішло плямами.
— А чи не забуваєте ви, що стали графом, бо так захотіла я?
— Як, нагадаю, і ви схотіли стати моєю дружиною, — відрубав Едгар. — І як кожна дружина, повинні підтримувати людину, якій присягалися перед вівтарем бути слухняною.
Пані, які сиділи поряд, так і нашорошили вуха. Я почала нервувати, просити молодят не сваритися такого дня.
— Помовчіть, красуне! — сухо обірвала мене Бертрада й пішла геть. Заграла музика, і я побачила, як вона подала руку Бігоду, що запросив її на танець.
Едгар з посмішкою повернувся до мене.
— Ти потанцюєш зі мною, Ріган?
Так, я пішла з ним у коло. Ми про щось говорили, не про Бертраду. Але, хвалити Бога, вони швидко помирилися. Принаймні, у неї вистачило розуму посміхатися, коли Едгар підійшов.
Але тепер я зрозуміла, на що розраховувала Бертрада, одружуючись із ним. Наказувати, дати зрозуміти йому, що титулом він зобов’язаний виключно їй. Не найкраща перспектива для такого чоловіка, як Едгар. Чи розумів він це? У будь-якому разі, він тримався, і коли після бенкету молодят відвели в покої для наречених, мав вигляд ніжного закоханого. Як і годилося перед шлюбною ніччю.