Перспективи Української Революції

Але такий стан міг тривати тільки так довго, поки існували такі умови. Він не міг витримати внутрішнього піднесеного розпряження в тому моменті, коли протиставні до діючого революційного активу елементи й тенденції намагалися скерувати Організацію на інший, чужий їй напрям. Тоді мусіла наступити експльозія, розрив одного, а не одноцілого, розрив по лінії існуючої вже щілини. Так само не міг такий стан механічного з'єднання витримати високого зовнішнього тиску тоді, коли ціла Організація, обидві її частини, крайова і закордонний провід, — мусіли стати в одній і тій самій боротьбі. Тоді мусів прийти розкол між революційним активом, який був готовий і рішений на ту боротьбу, а між тими елементами, які хотіли її оминути, піти іншим шляхом і потягти за собою Організацію. Обидва ці моменти зійшлись разом у переломовий час другої світової війни.

В когось може бути думка, що ціла політика й діяльність Організації Андрія Мельника пішли шляхами протиставними до діяльности ОУН головно під впливом сили відштовху після внутрішнього конфлікту і розриву; що в ній були і є теж такі елементи, такі тенденції і люди, які наставлені радше іти шляхом революційно-визвольної боротьби, шляхом націоналістичним так, як ОУН. Але їх відштовхує факт розколу і через те в їхній Організації взяли верх ті елементи і тенденції, які мають протилежне наставлення.

Так могло б бути в іншій обстановці. Напр., у питаннях відношення між обидвома організаціями, сказати б, сам-на-сам, чи теж у питаннях внутрішньої політики. Там може брати верх сила відштовху, суперництва над домінуючим, власним ідейно-політичним наставленням. Але не в засадиичих питаннях шляхів визвольної боротьби і самостійницької політики, як, напр., у питаннях: підтримувати почин відновлення самостійної держави проти волі чужої сили, чи виступати проти нього тоді, коли ця чужа сила його ліквідує? Чи вести революційну боротьбу під час війни на два фронти, проти большевиків і проти гітлерівського поневолення, коли гітлеризм виявив уже своє відношення до України не інше, як большевики, — чи ждати на вислід війни, тримаючи протибольшевицький фронт, а супроти німців маневрувати, комбінуючи в одно меморіялову політику, співпрацю на одних відтинках і пасивну непричасність на інших? Або в питанні: підтримувати, чи засуджувати і поборювати ведення революційно-збройної боротьби УПА в ситуації після закінчення другої світової війни? Все це справи засадничі, в них вирішує рація визвольних змагань. Це вже питання відношення до ворогів, а не до такого, чи іншого відношення між двома організаціями.