Спалені обози
- Автор: Куртяк Евгений
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01105-2
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Спалені обози». Краткое содержание книги:
Докладно показано, як у Парижі, на Мирній конференції, Рада чотирьох торгувала Україною. Серед реальних персонажів — диктатор ЗУНР Петрушевич, Головний отаман УНР Петлюра, президент США Вільсон, представники Антанти Клемансо, Ллойд-Джордж та інші. Автор широко використав невідомі досі читацькому загалу архівні матеріали.
— Це — Вітовський, — почув у трубці далекий сухий голос. — Пане президенте, я бачу потребу змістити полковника Стефаніва.
— Змістити? — сторопів Петрушевич. — Полковника Стефаніва? — Він аж зіщулився, наче хтось намірився виплеснути йому в лице горня води.
— Саме так, — підтвердив Вітовський. — Натомість командувачем львівської групи поставити полковника Осипа Микитку. Хоч йому вже десь п’ятдесят, але чолов’яга ще гожий. Скромний, невибагливий в особистому, зате вимогливий в справах стрільців. Зараз він, може, найкращий офіцерський фронтовик. Щирий патріот. Вірить у нашу перемогу, і віря ця послужила, певне, йому в штурмі Сокільників — щойно мені доповів Поточняк, що поляків вибито і село взято. Завдяки Микитці тепер лінія облоги Львова проходить так: Рясна-Руська — Малехів — Кривчиці — Бровар Грунда — Пасіки — Персенівка — Кульпарків — Скнилів — Зимна Вода. Отже, пане президенте, я прошу вашої візи.
— А полковник Стефанів?
— А хіба в нас надлишок старшин? Що ми, не знайдемо йому місця? Армія ж щойно формується.
— Ну-у-у… ну, все-таки…
— Даєте візу?! Чи ні?!
— Угу… угу… — мимрив Петрушевич, мацаючи добре розвинуте підборіддя. — Що ж, пане Вітовський, дійте на власний глузд, але щоб не було нарікань.
— Я дію не на власний глузд, а на користь армії.
— А який стан на інших відтинках фронту? — Петрушевич круто змінив розмову, бо… Бо з Вітовським ліпше не зв’язуватися. — В Стрию? Під Жовквою? Сокалем? Рава-Руською?
— У міру поступлення звідомлень з фронту я негайно буду інформувати пана президента.
Петрушевич насурмонився: Вітовський що, глумиться наді мною? Чи це звичайна етика? Але чому натиснув «пана президента»? І Петрушевич буркнув:
— Ну гаразд!
— Зачекайте! Хвилиночку! Іще одне: я таки не покидаю своєї гадки змінити Мишковського. Нам потрібен начальник штабу кмітливий, розторопний, рішучий.
— Пане Вітовський, не все зразу…
— Здається, не хто інший, а саме ви, пане президенте, наполягаєте, щоб до початку Мирної конференції в Парижі звільнити Львів.
— Так, наполягаю.
— А щоб звільнити Львів…
— Так, так! — скрикував Петрушевич. — Але я, однак, не наполягаю стинати старшинам голови!
— Або Мишковський, або я!
— Це шантаж!
— Це бажання взяти Львів!
Зв’язок обірвався. Рука Петрушевича, як і душа, повисла з трубкою в повітрі. О паскудне каченя!.. Та що вчиниш, доводиться терпіти. І хоча мусив терпіти крутий норов Вітовського, багато де в чому поступатися, вдаватись до компромісів, проте не міг не визнати, що в даний критичний момент голос Вітовського — вагомий голос. Його люблять стрільці, він домігся, що зараз в армії є понад сімдесят тисяч мобілізованих, він, зрештою, беззастережно поклав своє життя на вівтар Республіки. Отже… Отже, Євгене, треба негайно скликати Національну Раду, аби всім миром виробити подальшу програму.
І він скликав її. Нагально! Перша сесія Національної Ради розпочала роботу відразу ж після Нового року, в гості до Станіслава прибули представники Наддніпрянської України, а також Угорської та Буковинської, тобто Закарпаття й Буковини. Першим — першочерговим — президент Петрушевич поставив питання про возз'єднання ЗУНР і УНР.
— Ми в окружному становищі,— відкриваючи сесію, говорив Петрушевич. — 3 одного боку — війна з поляками, а з другого — страйки урядників-поляків, котрі намагаються кинути нашу молоду державу в стан безладдя. В такий спосіб поляки ще раз показали, що вони тут чужий елемент. Жиди тримаються нейтрально. Отже, вихід у нас один — злука Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Україна повинна бути єдиною, а не розколеною! Це, власне, споконвічна мрія нації. Слово за вами, панове!
Прем’єр Голубович зазначив, що попередній, підготовчий, такий договір був уже підписаний 1 грудня минулого року у Фастові між делегатами Національної Ради і Директорії.
— Але тут, панове, є одна деталь, — провадив далі Голубович. — Виходячи з історичних умов, котрі склалися віками, ми просили для Галичини територіальної автономії.
І фраза його стала лихою іскрою… Хтось завважив, що з 527 мандатів майбутнього парламенту злученої України галичанам дають лишень 65. І спалах обурення не знав меж: як? На 6,5 мільйона населення Галичини тільки 65 мандатів? А на Київську губернію аж 50?
Ціною неймовірних зусиль Петрушевичу вдалось, однак, пригасити полум’я пристрастей, щоби воно не переросло в спопеляючу пожежу… Комісії було доручено остаточно відредагувати акт про майбутню злуку, а відтак уже затвердити.