Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
Ральф розсміявся так, начебто почув найкумедніший жарт у своєму житті.
Перша сорок дві, передсвіт вівторка.
Ральф, сидячи в кріслі, спостерігає, як навколо ліхтаря кружляє осінній дощ. Перед будинком Мей Лочер понуро обвисла стрічка поліцейського огородження.
Усього близько двох годин сну, і він знову думає про те, що бути мертвим набагато краще. Жодного безсоння. Жодного втомливо довгого чекання світанку в ненависному кріслі. І більше жодних днів, коли здається, що дивишся на світ крізь невидиму захисну плівку, яку вже багато років розхвалюють дантисти в рекламних роликах. У ті далекі дні телебачення тільки починало свій хід по країні, у волоссі Ральфа з’являлися перші сиві відблиски, і він завжди засинав за п’ять хвилин після того, як покохається з Керолайн.
«А люди й далі кажуть, який чудовий у мене вигляд. Містика, та й годі».
Хоча це було не так. Зважаючи на те, що він побачив останнім часом, компліменти з приводу його вигляду були аж у кінці списку всього незвичайного й дивного.
Ральф знову глянув на дім Мей Лочер. Як твердив Лейдекер, двері були зачинені зсередини, але Ральф бачив, як два маленьких лисих лікарі виходили з дверей, бачив, чорт забирай…
Але чи бачив?
Чи бачив насправді?
Подумки Ральф повернувся у вчорашній ранок. Він сидів у цьому ж кріслі з чашкою чаю на колінах і думав:
«Нехай же почнеться вистава». А потім побачив, як виходять із дверей оті карлики, бачив, як вони виходили з будинку Мей Лочер.
Хоча, можливо, він і помилявся, тому що дивився не на будинок, він дивився у бік «Червоного яблука». Уловивши бічним зором неясний рух, Ральф подумав, чи не Розалі це, і повернув голову, щоб перевірити. Ось тоді він і побачив лисих карликів на веранді будинку Мей Лочер. Тепер Ральф уже не був цілком певен у тому, що бачив, як відчинялися вхідні двері. Швидше за все, він вигадав це, а чому б і ні? Вони ж не йшли по доріжці до будинку місіс Лочер.
«Ти не знаєш цього, Ральфе».
Але він знав. О третій ранку Гарріс-авеню була настільки ж пустельна й тиха, як і місячні гори, найменший рух одразу привертав увагу.
Чи вийшли лікар № 1 і лікар № 2 із дверей? Що довше Ральф міркував про це, то більше сумнівався.
«Тоді що ж сталося, Ральфе? Може, вони з’явилися з тієї невидимої захисної плівки? Або — як щодо такого? — можливо, вони пройшли крізь двері, як примари у фільмах про космічних прибульців!»
Божевілля — але, швидше за все, саме так воно й було.
«Що? Вони пройшли крізь ці чортові двері? О, Ральфе, тобі необхідна допомога. Тобі слід поговорити з ким-небудь про те, що відбувається з тобою».
Так. В одному він був упевнений: йому просто необхідно поговорити з ким-небудь до того, як це приведе його розум до божевілля. Але з ким? Найкраще було б із Керолайн, однак вона мертва. Лейдекер? Але ж Ральф уже збрехав йому про дзвінок у поліцію. Чому? Тому що правда звучала б як марення божевільного. Начебто він заразився параноєю Еда Діпно — так люди підхоплюють застуду. Хіба це не найбільш імовірне пояснення ситуації, якщо дивитися на речі тверезо?
— Але ж це не так, — прошепотів він. — Вони існують насправді. Як і аури.
«Тернистий і довгий шлях в Едем, любий… І стеж за золотаво-зеленими слідами чоловіків у білому, поки ти в дорозі».
Розповісти кому-небудь. Викласти все. Так. І він зобов’язаний зробити це до того, як Джон Лейдекер прослухає плівку із записом телефонної розмови і вимагатиме пояснень. Насамперед бажаючи знати, чому Ральф збрехав і що насправді йому відомо про смерть Мей Лочер.
Розповісти кому-небудь. Викласти все.
Але Керолайн мертва, Лейдекер ще недостатньо близький йому, Елен у Центрі допомоги жінкам, а Луїза Чесс могла проговоритися своїм подружкам. Хто ж залишається?
Відповідь стала очевидною, як тільки Ральф розклав усе по поличках, однак він і далі відчував внутрішній опір при думці, що має розповісти Мак-Ґоверну про те, що відбувається з ним останнім часом. Він пригадав той день, коли застав Білла на лавці в парку і той оплакував старого друга й ментора Боба Полгерста. Ральф намагався розповісти Біллові про аури, але той, здавалося, не чув його, Мак-Ґоверн був занадто зайнятий, граючи свою звичайну сценку з приводу того, як погано бути старим.
Ральф подумав про іронічно підняту брову. Про незмінний цинізм. Про неодмінне сумовито витягнуте обличчя. Про натяки, які частенько змушували Ральфа посміхатися, але викликали й комплекс неповноцінності. А ще ставлення Мак-Ґоверна до Луїзи: поблажливо безсердечне.