![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
Ми висадили волоцюг на вулиці та поїхали в центр Чикаго. Скрип трамваїв, крик газетярів, дівчата, що пролітали повз нас, запах смаженої їжі та пива в повітрі, блимання неону:
– Ми у великому місті, Селе! Ура-а!
Спершу треба було припаркувати «Кадилак» у гарному темному місці, помитись та вдягнутись для виходу в ніч. Через дорогу від YMCA ми знайшли алею, вкриту червоною цеглою, де заховали «Кадилак», його ніс вказував у бік вулиці; ми були готові йти далі, потім попрямували за хлопцями в гуртожиток, де вони зняли кімнату і дозволили нам годину покористуватись їхнім приміщенням. Ми з Діном помились та поголились, я загубив свій гаманець у коридорі, Дін його знайшов і збирався привласнити, а коли дізнався, що він наш, то був дуже розчарований. Потім ми попрощались з хлопцями, які були щасливі, що доїхали живими, і пішли поїсти в їдальню. Старе коричневе Чикаго зі своїми дивними напівсхідними, напівзахідними типажами, котрі йдуть на роботу і плюються. Дін стояв у їдальні, чухав свій живіт і всмоктував усе навколо. Він хотів поговорити з дивною кольоровою жінкою середніх літ, що зайшла в їдальню й почала розповідати, що у неї нема грошей, проте є булочки і вона хоче, щоб їй дали масла. Вона зайшла, похитуючи стегнами, їй відмовили, і вона вийшла трусячи задом.
– Ого! – сказав Дін. – Ходімо за нею на вулицю, поведемо її в старий «Кадилак» у провулку. Ми так розважимось! – Та скоро ми про це забули й пішли просто до Норт-Кларк-стріт, проїхавшись у Петлі, щоб побачити всілякі круті місця та послухати боп. І що то була за ніч!
– Ох, чувак, – сказав мені Дін, коли ми стояли перед баром, – поглянь на вулицю лаптя, на китайців, які бігають по Чикаго. Що за дивне місто – ого, і он та жінка у вікні, вона просто дивиться вниз, а її величезні груди звисають з нічної сорочки, такі великі широкі очі. Ого. Селе, ми маємо рухатись і ніколи не зупинятись, поки туди не дістанемось.
– Куди ж ми їдемо, чувак?
– Я не знаю, але ми маємо їхати.
Потім з'явився гурт молодих бойових музикантів, вони витягали свої інструменти з машини, потім забились в салун і ми пішли за ними. Вони зайняли місця й почали грати. Ось ми й на місці! Лідер був худий, сутулий, кучерявий тенор з тонкими губами, худими плечима, одягнений у вільну спортивну сорочку, прохолодну спекотним літнім вечором, самозахоплення світилося в його очах, він узяв у руки свою трубу, насупився й заграв холодно та складно, він граційно стукав ногою, щоб підхоплювати ідеї, та нахилявся, щоб обминати інші, – і дуже тихо казав:
– Дми, – коли інші хлопці грали соло.
Потім був През, симпатичний блондин, як боксер у веснянках, ретельно закутаний у костюм із шотландки, – з довгим піджаком і вільним комірцем, краватка розв'язана, щоб підкреслити гостроту та неохайність; він пітнів та підкидав свою трубу, крутився навколо нього, з тоном, немов сам Лестер Янг.
– Бачиш, чувак, През має технічну нервовість музиканта, який зароблятиме гроші, він єдиний гарно одягнений, бачиш, як він хвилюється, коли фальшивить, але лідер, спокійний чорт, каже йому не хвилюватись і просто дути й дути – його хвилює лише звук, серйозна буйність музики. Він митець. Він вчить молодого Преза-боксера. Тепер подивись на інших!
Третій сакс був альтом – вісімнадцятилітній крутий, замислений молодий негр-старшокласник, на зразок Чарлі Паркера, з широким ротом, він був вищий за всіх інших і серйозний. Він підняв свою трубу та тихо і вдумливо в неї подув; він витягував пташині фрази в архітектурній логіці Майлза Дейвіса. Це були діти великих бонових інноваторів.
Колись був Льюїс Армстронг, котрий так прекрасно дув у болотах Нового Орлеану; до нього були божевільні музиканти, котрі парадом виходили на офіційні святкування та розбивали марширування Сауза у регтайм. Потім був свінг, і Рой Елдрідж, неспинний та божевільний, він дув з усієї сили, хвилями сили, логіки і витонченості, схиляючись з блискучими очима і чудесною посмішкою та висилаючи все в ефір, щоб збентежити джазовий світ. Потім прийшов Чарлі Паркер, малий жив у розвалюсі своєї матері в Канзас-сіті та грав на заклеєному альті поміж колод, репетирував дощовими днями, виходив подивитись на старих свінгерів Бесі та Бені Мотен Бенд, з Гот Ліпс Пейд-жем та всіма іншими – Чарлі Паркер залишив дім і поїхав у Гарлем, зустрів божевільного Телоніуса Монка і ще більш божевільного Гілеспі – це був Чарлі Паркер у свої ранні дні, коли він під час гри стрибав і ходив по колу. Трохи молодший від Лестера Янга, також із Канзас-сіті, цей похмурий, святий телепень, у котрому була упакована історія джазу; він дув найкраще, коли тримав свою трубу високо й горизонтально до рота; і коли його волосся стало довшим, і він став лінивішим та спокійнішим, його труба опустилася наполовину; а далі ще нижче, аж поки впала на самий низ; і сьогодні він одягнений у черевики з міцною підошвою, щоб не відчувати тротуарів житгя, його ріг слабо тримається біля грудей, і він видуває круті та легкі фрази. Це були діти американської бонової ночі.