Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
— Ну як, спрацювало? — запитав гном.
— Не знаю, — відповіла королева. — Але мені так шкода її, бідолашну. Вона все життя спить.
— Ти спала рік у такому ж відьминому сні, — відказав гном.
— Ти не померла з голоду і не зотліла.
Постать на ліжку заворушилась так, наче їй снився страшний сон і вона намагалася з нього прокинутись.
Королева не звернула на це уваги. Вона помітила щось на підлозі біля ліжка, а тоді нахилилась і підняла.
— А от це, — мовила вона, — вже справді пахне чарами.
— Та тут все пахне чарами, — відказав найнижчий гном.
— Та ні, я ось про що, — пояснила королева.
Вона показала йому дерев’яне веретено, наполовину оповите пряжею.
— Оце пахне магією.
— Воно було тут, у цій кімнаті, — раптом сказала стара. — Я була ще дівчинкою. Раніше я ніколи так далеко не ходила, проте цього разу пішла сходами і дерлася дедалі вище і вище, аж поки не дісталася горішньої кімнати. Я побачила ліжко — те, що зараз перед вами, — тільки воно було порожнє. У кімнаті була лише стара жінка, яка сиділа на табуреті і пряла вовняну пряжу. Доти я ніколи не бачила веретена. Вона запитала, чи не хочу я спробувати попрясти. Тоді вона взяла вовну до рук, а мені дала тримати веретено. Аж раптом вона схопила мій великий палець і притисла його до вістря веретена так, щоб пішла та клята кров, а до крові приклала нитку і сказала…
Її перебив голос молодої дівчини, сиплий од сну.
— Я сказала: «Дівчинко, я забираю в тебе сон, а разом з ним і здатність завдавати мені шкоди, бо треба, щоб хтось пильнував, поки я спатиму. Твоя сім’я, твої друзі і весь твій світ теж спатиме». Потім я лягла в ліжко і заснула разом із ними. І поки вони спали, я відбирала в кожного з них частинку життя, частинку їхній снів. Так уві сні я повернула собі молодість, красу й могутність. Я спала і ставала дедалі могутнішою. Я подолала руйнівну дію часу та створила власний світ сплячих рабів.
Дівчина підвелась і сиділа в ліжку. Вона виглядала дуже вродливою і зовсім юною.
Королева поглянула на неї і знайшла те, що шукала: той самий погляд, який вона бачила в очах своєї мачухи — погляд, який виказував сутність цієї істоти.
— Ми припускали, — сказав найвищий гном, — що коли прокинешся ти, прокинеться і решта світу.
— Чому це ви так вирішили? — запитала золотоволоса дівчина, вся така чиста і невинна (але ж її очі! Очі в неї були дуже старими). — Мені більше подобається, коли вони сплять. Так вони… слухняніші.
Вона затнулася на мить, а тоді всміхнулась.
— Вони вже йдуть по вас. Я покликала їх сюди.
— Це висока вежа, — відказала королева. — А сновиди ходять не надто швидко. У нас ще є трохи часу на розмову, ваша Темносте.
— Хто ти така? Про що нам говорити? І звідки ти знаєш, як до мене звертатися?
Дівчина встала з ліжка і задоволено потягнулася, розчепірила пальці, а тоді провела ними по золотавому волоссю. Вона всміхнулась, і здалося, наче в тьмяну кімнату зазирнуло сонце.
— Карлики нехай спиняться там, де стоять, зараз же. Мені вони не подобаються. А ти, дівчино, теж спатимеш.
— Ні, — відповіла королева.
Вона підняла веретено. Намотана на нього пряжа почорніла від плину часу.
Гноми спинились там, де стояли, а тоді захитались і заплющили очі.
Королева мовила:
— З вами завжди так. Вам потрібні молодість і краса. Ваші вже зів’яли, тому тепер ви віднаходите дедалі складніші способи, щоб відібрати їх у інших. А ще ви завжди прагнете могутності.
Тепер вони стояли майже ніс у ніс, і світловолоса дівчина здавалася значно молодшою за королеву.
— Чому б тобі просто не заснути? — запитала дівчина і простодушно всміхнулась, так само, як це робила мачуха королеви, коли чогось хотіла. Зі сходів долинув шум.
— Я цілий рік проспала у скляній труні, — сказала королева. — І жінка, яка заточила мене в ній, була значно могутнішою та небезпечнішою за тебе.
— Могутнішою за мене? — здається, ця думка розсмішила дівчину. — Я контролюю мільйони сплячих. З кожною секундою сну я ставала могутнішою, і щодня коло снів шириться дедалі швидше. Я повернула собі молодість — стільки молодості! Я повернула собі красу. Жодна зброя не може мені зашкодити. Немає живих, могутніших за мене.
Вона замовкла і поглянула на королеву.
— Ти не нашої крові, — мовила вона. — Але ти володієш певними нашими здібностями.
Вона всміхнулася, немов невинна дівчинка, яка збудилася весняного ранку.
— Правити світом буде нелегко, як і підтримувати порядок серед тих сестер, які дожили до цієї звироднілої доби. Мені потрібен буде той, хто стане моїми очима й вухами, хто чинитиме правосуддя та займеться справами, коли я буду зайнята. Я зостанусь у центрі павутини. Ти будеш правити не зі мною, а піді мною, та однак правитимеш, і не одним крихітним королівством, а цілими континентами.