Таємниця двох океанів

Раптом весь цей хаос фарб і форм зник, немов віднесений вітром. Перед вікном з'явилася зграя чорних дельфінів. Вони оточили підводний човен і довго, граючись і перекидаючись, супроводжували його. Павлик безперервно сміявся, дивлячись на їхні кумедні морди й клоунські витівки.

За хвилину поруч з «Піонером» у світлозелених сутінках показалася невелика вертка риба синюватосрібля-стого кольору, оперезана п'ятьма темносиніми смугами. Як тільки вона з'явилася, дельфіни шмигнули вбік і вмить зникли.

— Невже ця маленька рибка так налякала дельфінів? — здивувався Павлик.

— Це — лоцман, — відповів зоолог. — Значить, тут десь поблизу й акула.

Лоцман вертівся біля судна, наче обслідуючи його з усіх боків, потім швидко зник, але скоро повернувся. Слідом за ним з пітьми важко випливла здоровенна, п'ятиметрова акула. Вона поволі наблизилася до вікна і наставила на нього свої маленькі тупі очиці, показуючи велику дугоподібну пащу, всіяну численними зубами.

— Звідси, мабуть, зручніше дивитися на неї, ніж із спини кашалота… Б-р-р! — здригнувся Павлик при цій згадці.

Акула перевернулася на бік й показала своє брудно-біле черево.

Лоцман, що весь час крутився біля морди акули, почав раптом виявляти неспокій. Він кидався в усі боки, зникав, повертався назад до своєї флегматичної повелительки, ледве не хльостаючи хвостом по її рилу. Очевидно, це занепокоєння передалося, нарешті, й акулі: вона раптом метнулася, повернула назад і зникла, хльоснувши величезним хвостом по вікну, так що від несподіванки люди, які знаходилися за ним, злякано відсахнулися.

Хоча ця хижачка, яка наводила жах на всіх, і звільнила місце перед вікном, простір поблизу підводного човна лишався пустинним, і ніхто з мешканців моря не з'являвся в ньому.

— Дивно, невже акула розполошила все живе так далеко навколо нас? — здивувався Сідлер.

— Справді, дивно. Ви не помічаєте, що вода стала темніша… якась сіріша? — відповів зоолог, наблизивши обличчя до прозорого металу вікна. — Гм… У воді плаває сила найдрібніших часток… Звідки б їм взятися тут?

Раптом Цой застережливо підняв палець.

— Тихше, Арсене Давидовичу. Прислухайтесь!

Всі застигли, напружено вслухаючись у тишу, що настала.

Крізь звичне, ледве помітне в лабораторії гудіння машин доносилися звідкись здалеку глухі, неясні удари, супроводжувані рівним гулом.

«Піонер» ішов на чотирьох десятих ходу, і щодалі він просувався вперед, то темніші ставали навколо підводні сутінки, то виразніше доносились удари і віддалений рокочучий гул.

— Ще це може бути? — стривоженим шепотом спитав Сідлер.

Ніхто не відповів йому. Всі продовжували вслухатися в ці таємничі звуки, що виходили з надр океану. В густих сутінках вод повз вікно проносилися невиразні тіні дивно нерухомих риб з безживно обвислими плавцями, черепах, голови яких безпомічно звішувалися вииз на довгих шиях.

— Трупи! — сказав зоолог, знову наблизившись до вікна і придивляючись до якихось чорних грудочок, що швидко злітали з глибин до поверхні. — Пемза і попіл! — раптом вигукнув він. — Вибух підводного вулкана.

Підводний човен тимчасом уповільнив хід, обережно пробираючись уперед.

— У центральному посту, певно, давно помітили це, — промовив Цой. — Дуже шкода буде, якщо капітан захоче шти звідси, і ми не зможемо спостерігати таке рідкісне явище!

— Не думаю, — усміхнувся зоолог. — Певно, Іван Степанович уже в центральному посту і не пропустить нагоди.

Хоч удари й підводний гул чулися все голосніше, але не було помітно, що підводний човен змінює курс. Незабаром до цього грізного шуму приєдналися нові звуки: почулися дрібні удари по обшивці корабля, які все частішали, нагадуючи стук граду по залізному даху. З-під корабля швидко й густо летіли вгору дрібні та великі грудки, окутані хмаринками пари.