Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
З російських газет постійно і багато пише про Україну хіба що «Независимая». Щоправда, поруч із матеріалами, написаними із здоровим глуздом, може бути розташована величезна стаття, що лише імітує знання предмету, написана кимось з імперських україноненависників. Така вже редакційна політика — надавати слово всім. Втім, іще батько Махно (здається) досить мудро казав: «Хай ненавидять, аби любили».
Але навіть «Независимая газета» не так часто виявляє інтерес до тем поза межами нашої економіки та політики. Що вже говорити про всі інші ЗМІ! У цілому, на думку українських спостерігачів, більшість російських газет змальовує образ України як «государства, постоянно противодействующего России и ее интересам» и «не соблюдающего права русскоязычного населення». Такий образ спирається не на аналітику, яка трапляється нечасто, він подається у вже готовому вигляді. Є ще кілька улюблених тем: несанкціоноване відбирання газу, олігархи, львівські «бандерівці». Окрім цього, нічого цікавого в Україні, як бачимо, немає. А іще на початку кожного літа по газетних сторінках та екранах Росії обов’язково прокочується хвиля репортажів про побори на російсько-українському кордоні, про утиснення тих, хто відпочиває та про небезпечне забруднення Чорного моря уздовж кримських берегів. У нас уже не мають сумніву у тому, що матеріали замовляють конкуренти кримських курортів.
Щоправда, мені говорили, що існують російські інтернет-видання, які освітлюють українську тематику постійно і не поверхово, і що їх робить молодь. Можливо, таке явище породжене природною російською цікавістю до України. Цю цікавість не може задовольнити консервативна «паперова» періодика. Люди радянсько-московського виховання, у чиїх руках вона знаходиться, поки що не мають сил уявити, що Україна чимось-таки приваблива для читачів поза тими чи іншими російськими інтересами.
Подібні ЗМІ (якщо помічають нас) впевнені, що російське керівництво займається «прихованим донорством» України, а відносини двох країн зводяться до всіляких російських поступок. Цю переконаність освятив своїм авторитетом Нобелівський лауреат О. І. Солженіцин, який писав не так давно: «Не было ни одного раунда русско-украинских переговоров, в которых украинская сторона не взяла бы верх, далеко уйдя от кравчуковских беловежских “прозрачных границ”, “неразрывности русско-украинского союза” — до постоянной упорной украинской оппозиции против России и на арене СНГ, и на мировой. Российская сторона неизменно, шаг за шагом, все далее отступала, только отступала. Постоянно (и поныне) уступала экономически, пытаясь подкупить непримиримость украинской стороны». Я повірив би настільки авторитетному голосу, якби не знав абсолютно точно, як учасник, що це не відповідає дійсності. Суть будь-яких переговорів — взаємні поступки, нічого іншого людство у мистецтві переговорів поки що не винайшло. Глибоко шануючи Олександра Ісайовича, я готовий надіслати йому пуд вирізок з українських опозиційних газет, які невтомно звинувачують мене (а до мене — Леоніда Макаровича Кравчука) у «постійних та нічим не виправданих уступках Росії».
Гадаю, що звинувачення двох опозицій дзеркальні одне до одного (єдина асиметрія — з українського боку немає фігури, рівної Солженіцину) саме тому, що Україна та Росія приходять до згоди шляхом розумних компромісів.
Звинувачуючи своїх керівників у тому, що вони постійно відступають під натиском іншої країни, ЗМІ тим самим демонізують цю країну, змальовуючи образ чогось ненажерливого, непримиренного, безжалісного — варварського, короче кажучи. Зверніть увагу, що ця констатація однаково стосується як російських, так і українських ЗМІ.
Деяка частина нашої преси, включаючи товсті журнали, не стомлюється переконувати, нібито “москалі” сплять та бачать повернення Малоросії до Російської імперії. Думаю, що навіть ті у Росії, хто ритуально повторює гасло про «нове возз’єднання», самі у нього давно вже віру втратили. І нашим викривальникам імперських реваншистів добре зрозуміло, що ті у нього давно не вірять. Але у нас не полюбляють кидати розкручену тему, це якось не по-господарськи, а українці — люди хазяйновиті.