Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Сигнал, — пробурмотів він, — звук, одного разу відісланий, ніколи не затихає. Він переміщається, досягаючи околиць всесвіту. Він може змінити стан, з механічного коливання перейти в теплове випромінювання, у світло, але імпульс залишається. Я чую інших людей, деяких людей, навіть коли їхнє тіло далеко від мене. Я відчуваю, що якась частина їхнього звучання знаходиться в межах чутної ділянки частот. Друга частина — ультразвук. І ще Одна — інфразвук. А якась частина взагалі не має ніякого стосунку до фізики. Я чую Клару-Марію. На неї хтось тисне. На межі того, що може винести її система. Навіть її система.
— Ніхто не може чути на такій відстані.
— Розлука. Їй страшно від розлуки. З вами. Зі мною. З чимось мені невідомим. Вони можуть вивезти її.
Вона не могла сполотніти — для цього вона була надто темна. Але він чув, як німіє поверхня її шкіри.
— Поліція не може більше нічого зробити, — сказав він. — Ви не можете більше нічого зробити. А я можу. Якщо ви мені допоможете. Але нам треба звідси вибратися.
— Вам не можна вставати.
— Допоможіть мені перебратися в інвалідне крісло. Люди робили великі справи, будучи в інвалідному кріслі. Гокінґ, Айронсайд, Ірено Фуентес.
Її вже не було поруч. Дві черниці зайняли її місце.
Десь віддалік він почув гучне биття пульсу. Можливо, то був його власний. Він поринув у забуття.
Клара-Марія сиділа поруч з ним. Спочатку він вирішив, що це реальність, і дуже зрадів, — напевно, вона втекла. Тут він помітив, що вона сидить на церковній лаві. А в його кімнаті не було церковних лав — мабуть, це галюцинація, спогад. Але іноді саме спогади підтримують у нас життя.
Вона сиділа до нього боком. Як сиділа під час їхньої третьої зустрічі. Третьої, і передостанньої.
Це було за два тижні до від’їзду в Іспанію. Він вирушив на вулицю Бредґаде, до церкви Олександра Невського. Церква була зачинена, на дверях висіла табличка, що сповіщала: церква, російська бібліотека і лазня відчинені для відвідувачів двічі на тиждень. Він знову поїхав туди наступного дня. Спочатку здавалося, що він єдиний відвідувач. Церкву йому показував чоловік із сивим волоссям, бородою і сильним російським акцентом.
Акустика церкви мала цілком незвичайну для церков м’якість, він відзначив, що її сміливо можна включати до книги Беране «Концертні зали й оперні будинки. Музика, акустика та архітектура» — його улюблене читання нарівні з мейстером Екхартом, вельми приємна акустична порнографія. У старому, що показував йому церкву, відчувалася якась невластива чоловікам сумирність. І водночас утома.
Простуючи до виходу, Каспер услухався в тишу.
— Хтось є ще в будинку, крім нас із вами? — спитав він.
Обличчя старого було непроникливим. Каспер повторив запитання.
— Нікого. Тільки дитина.
Каспер повернувся назад. Клара-Марія сиділа прямо перед вівтарем. Очі її були заплющені. Він простояв за її спиною, напевно, хвилини дві.
— І у що це ти втупив очі, кузене Гас? — запитала вона.
Вони пішли назад до старого. Біля виходу Каспер дістав тисячокронову купюру, повільно склав її і засунув у карнавку для пожертвувань.
— Хто тут усім керує, — спитав він, — хто вища релігійна влада?
— Церква належить до Білоруського патріархату.
Каспер чекав. Старий озирнувся. Ніби для того, аби впевнитися, що навколо справді нікого немає.
— До революції ця парафія підпорядковувалася митрополиту Московському. Потім виникли розбіжності.
Тепер за його втомою Каспер почув смуток.
— А інші парафії в Данії?
— Вони належать до інших синодів.
— Їх не виключають? Не відлучають від церкви?
Чоловік відчинив двері.
— Східна церква не відлучає. Вона децентралізована. Патріарх у Константинополі є primus inter pares[69]. Але кожна парафія в принципі може оголосити автономію.
— А Притулок Рабії?
Смуток і втома перетворилися на страх.
— Вони піднесли до сану митрополита жінку. Це означає, що вони вийшли з Церкви. Жінка не може піднятися вище за диякона. Це суперечить Святому Письму.
На мить усі троє зупинилися в дверях. На межі між аукціонними залами, автомобілями, ресторанами, готелями вулиці Бредґаде з її блискучою проституцією. І церквою з и двохтисячолітньою традицією і середньовічними порядками, які в найближчому майбутньому можуть бути безповоротно втрачені. Каспер насилу поборов несподівано виникле бажання підняти старенького на руки і поколихати.
— Дякую за екскурсію, — промовив він.
Його машина стояла на горішньому поверсі паркування на вулиці Дронінґенс Тверґаде. Клара-Марія йшла поруч з ним. Йому завжди було цікаво спостерігати, як по-різному люди ходять разом. Дівчинка йшла, цілком заглибившись у себе й одночасно чутливо прислухаючись до ритму його системи, здавалося, вони разом виконують безмовний дует.
69
Перший серед рівних (лат.).