Комедії
- Автор: Мольер Жан-Батист
- Серия: Вершини світового письменмтва #39
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Максим Рыльский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Комедії». Краткое содержание книги:
Лука. З вашого дозволу, пане лікарю, не чіпайте моєї жінки, будьте ласкаві.
Сганарель. Як! Це ваша жінка?
Лука. Атож.
Сганарель. А я цього й не знав, їй-право! Я раді ю з вашого взаємного кохання. (Удає, немов хоче поцілувати Луку, а цілує мамку).
Лука (відтягаючи Сганареля й стаючи. між ним і своєю жінкою). Помалу, помалу, будь ласка!
Сганарель. Запевняю вас, я в захваті, що з вас така прекрасна пара. Вітаю її з тим, що вона має такого чоловіка, як ви, а вас вітаю з тим, що ви маєте жінку таку вродливу, таку розумну й таку розкішну, як вона. (Удаючи знову, немов хоче поцілувати Луку, що простягає до нього руки, він пролазить у того попід руками і знов цілує мамку).
Лука (відтягаючи його знову). Ет, чортяка! А чи не можна без цих ніжностей, якщо ваша ласка?
Сганарель, Та хіба ж ви не хочете, щоб і я разом з вами потішився таким щасливим союзом?
Лука. Зі мною — скільки вам заманеться, але з моєю ланкою покиньте це милуваннячко та цілуваннячко!
Сганарель. Мене однаково зворушує щастя вас обох. І якщо я цілую вас, щоб виявити вам мою радість, то я цілую і її, щоб виявити і їй те ж саме. (Продовжує ту ж саму гру).
Лука (відтягаючи його втретє). А! До дідька в зуби! Пане лікарю, та покиньте-бо жартувати!
Жеронт. Добродію, зараз сюди приведуть мою дочку.
Сганарель. Я чекаю на неї, добродію, разом з усією медициною.
Жеронт. Де ж вона?
Сганарель (показуючи на своє чоло). Отут.
Жеронт. Чудово!
Сганарель. Але мене цікавить уся ваша родина… я ще повинен скуштувати трошки молока вашої мамки та оглянути її груди. (Підходить до Жакліни).
Лука (відтягаючи його так, що він робить пірует). Помалу, помалу! Обійдеться без цього.
Сганарель. Це обов’язок лікаря — оглядати соски мамок.
Лука. Чи ти ба, знайшов собі обов’язок!.. Ні вже, будь ласка…
Сганарель. Та як ти смієш ставати лікареві на заваді? Геть звідси!
Лука. Овва! Так я й послухався!
Сганарель (дивлячись на нього скоса). Я нажену на тебе пропасницю!
Жакліна (відтягаючи Луку за руку так, що він теж робить пірует). Забирайся звідси! Що я — маленька, чи що? Не зумію дати відкоша, якщо він почне робити щось таке, Чого не слід?
Лука. Я не хочу, щоб він тебе мацав.
Сганарель. Гляньте-но! Мужлай, а туди ж — ревнувати надумався!
Жеронт. Ось моя дочка.
Сганарель. То це хвора?
Жеронт. Так. Це моя єдина дочка, і я буду найнещасніший у світі, якщо вона помре.
Сганарель. Хай бог милує! Вона цього не зробить. Без припису лікаря їй не можна вмерти.
Жеронт. Дайте стільця.
Сганарель (сідаючи між Жеронтом і Люсіндою). А хвора, нівроку їй, ласий шматочок, і я певний, що вона припаде до смаку кожному здоровому чоловікові.
Жеронт. Ви її розсмішили, добродію.
Сганарель. Дуже добре; якщо лікар може розсмішити хвору — це найкраща ознака. (До Люсінди). Ну! То в чому ж річ? Що з вами? Де вам болить?
Люсінда (підносячи руку до рота, до голови й до підборіддя). Хан, хі, хон, хан.
Сганарель. Ге! Що ви там кажете?
Люсінда (продовжує робити ті ж самі жести). Хан, хі, хон, хан, хан, хі, хон.
Сганарель. Що?
Люсінда. Хан, хі, хон.
Сганарель. Хан, хі, хон, хан, ха. Ні біса не розумію. Верзе казна-що!
Жеронт. Добродію, та це ж і є її хвороба. Вона оніміла, і досі ніхто не може з’ясувати причину, а тим часом через це лихо довелося відкласти її весілля.
Сганарель. А чому?
Жеронт. Бо той, за кого вона має віддатися, хоче почекати її одужання, а тоді вже брати з нею шлюб.
Сганарель. Та хто ж він, отой йолоп, що не хоче, щоб його жінка була німою? Ех, коли б то господь послав і моїй таку хворобу! Зроду-віку не став би я її лікувати.