В.І.Н. (Вибору іншого немає)

«Гаразд, трохи змінимо тему. Ось ви нещодавно сказали, що деякі люди за ним тягнулися, наче за світлом. Давайте поговоримо про це більш детально...»

«А тут все, насправді, дуже просто — Він був кльовий, живий, свіжий. Від Нього буквально струменіло світло й тепло, принаймні, так було раніше. Ми всі йшли за Ним, як за поводирем. Так, начебто ми продиралися навпомацки крізь горобину ніч, і лише у Нього в руках був ліхтарик. Так дійсно було — особливо тоді, коли ми всі були молодими і нерозумними, і лише Він — нам тоді так здавалося — знав, що і навіщо потрібно робити усім. Звичайно, згодом, коли ми всі відчули ґрунт під ногами, подорослішали, отримали певні життєві знання і досвід, світло Його ліхтарика для нас помітно потьмяніло. Розумієш, старий, з часом ми, Його близькі друзі, почали самі розбиратися, що і навіщо нам потрібно у житті, що для нас головне і невідкладне, а що може зачекати. А Він... А Він, можливо, боявся це визнати, можливо, боявся нас втратити, а, може, просто і сам вже не знав, куди йти далі. Друзями ми залишалися й надалі, але з часом у нас ставало все менше точок перетину. Дедалі примарнішою здавалася та спільна ідея, заради якої ми колись готові були пожертвувати усім. І Він також розумів це, тому і не знаходив собі місця, бісився і нервував. Та це лише один бік медалі. Справа в тому, що за Ним продовжували масово йти всі знедолені, принижені й ображені, найрізноманітніші фріки. Якось Він сказав мені, що Йому пишуть та дзвонять щодня десятки людей з благанням про допомогу, з проханням дати пораду, навіть з вимогами прочитати чи прослухати їхні твори, і зробити щось для цих людей. Звичайно, Він не міг обігріти кожного та допомогти усім, але намагався зробити все, що було в Його силах. Я лише можу собі уявити, яке напруження і тиск переживав Він у ті дні. І, найцікавіше, Йому вдавалося не лише все це витримати, а ще й реально комусь допомогти! Не знаю, де Він брав сили і натхнення, але я особисто такого навантаження не витримав би. А ще ж були оті всі численні, з дозволу сказати, «друзі», з якими Він випивав, і які постійно вантажили Його своїми траблами, справами та вимогами. А Його головна проблема була в тому, що Він дуже багато часу витрачав на інших, а не на себе. Він, як ніхто інший, вмів слухати і співчувати людям. Це був справжній талант — абсолютно чужі люди відкривали Йому свої душі вже за кілька хвилин після знайомства! І були з Ним відвертими у всьому, як ні з ким ніколи раніше. Це в голові не вкладалося! Як таке могло бути? І навіщо воно було Йому потрібно? А Він все віддавав і віддавав свою енергію іншим, ніколи не жалів себе, а це рано чи пізно також мало відбитися на Ньому. Я думаю, і в цьому також полягала причина того, що сталося», — Атанас знову розлив у склянки горілку і вони випили.