Дворіччя. Книга українця

Автор: Козак Мирон
Год: 2016
Язык: украинский
ISBN: 978-966-457-283-2
Жанр: Современная русская и зарубежная проза

Электронная книга - «Дворіччя. Книга українця». Краткое содержание книги:

«Народ всевічний. Жить йому повіки. Слово — наш народ». Ідея України є Божественною і мусить здійснитися неодмінно! Заради її здійснення живемо, мислимо, відчуваємо і трудимося.
Вдумливо прочитавши цю книгу, писану не конфесійним козаком, а Козаком вільним — «щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало» (Шевченко!) — вам легше буде шукати відповіді на вічні питання, які життя неодмінно ставить до кожного Українця.
«Не ховайте, не топчіте святого закона»!
Дочитайте до кінця. Здобувайте зброю визволення з кабали! Запалюйте «духовності нової смолоскип»!

Перейти на страницу:

«Прорветься слово як вода».

...Перед самісінькою смертю блискавицею спалахнуло серце Івана Яковича Франка і він, виводячи лівою рукою кожну буквицю окремо (права вже не слухалась), написав 3 лютого 1916 року у записнику молодої українки Софії Юзичинської:

Не мовчи, коли гордо пишаючись, Велегласно брехня гомонить, Коли, горем чужим утішаючись, Зависть, наче оса та, бринить, І сичить клевета, мов гадюка в корчи, — Не мовчи!

Говори, коли серце твоє підіймається Нетерплячкою правди й добра, Говори, хай слів твоїх розумних жахається Слямазарність, бездарність стара, Хоч би ушам глухим, до німої гори, — Говори!

Іван Франко видобув ці слова з віщих душевних глибин і вписав їх в серце кожного Українця!

...Ще про життя і смерть:

Я гадав, що вчуся жити, насправді ж учився умирати.

(Леонардо да Вінчі).

Народження і смерть — дві неповторні миті, життя людського зачин і кінець, ті двері, що живому тільки раз одкриті.

(Кость Шишко, з поеми про Леонардо да Вінчі).

Я завтра, сонце, буду умирати. Я перейшла вже смертницьку межу. Спасибі, сонце, ти прийшло крізь грати. Я лиш тобі всю правду розкажу...

(Ліна Костенко, устами Марусі Чурай)

Хай Бог нас силою укріпить і мудрістю огорне!

Перший спогад про маму пов’язаний з тим, як вона вчила мене молитися перед сном. Ще в школу не ходив, як почув від мами:

— Бачиш, он навіть котик на печі перед сном умивається, а кожна людина мусить проказати молитву.

— А що таке молитва?

— То така щира розмова з Богом або з його ангелами. Проказуй за мною такі слова: «Ангеле Божий, хоронителю мій! Ти все при мені стій. Рано, ввечір, вдень, вночі будь мені до помочі!»

Цю першу мамину молитву я проказую і нині. Бог завжди її чує. І мама чує її вже там, у Всевишніх Оселях... Після тої першої молитви я прочитав і вивчив напам’ять багато священних висловів, над якими треба замислюватися (мантр і молитов).

Назавжди запам’ятовується кожному українцю молитва Тараса Григоровича Шевченка, написана 24 травня 1860 року в Санкт-Петербурзі:

Царям, всесвітнім шинкарям, І дукачі, і таляри, І пута кутії пошли. Робочим головам, рукам На сій окраденій землі Свою ти силу ниспошли. Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай!

Древні українські мудреці, володіючи Словом, знали, що треба сказати, щоб жити довго, бути сильними, мати глибокі й щирі почуття до Всевишнього, до природи, до коханої.

Тут треба говорити словами Пракниг:

Вгору! Вгору термін життя! Вгору силу! Вгору, що зроблено! Вгору, що треба зробити! Вгору молитву! Вгору почуття!

***

Чи підете старою дорогою, о Божественні Світання, Чи, може, новими шляхами сьогодні? ...О Світання, світіть нам Вищим сяйвом, щоб ми були славні між народами!

***

Хай ріжуть лемеші ріллю на щастя! Хай тягнуть коні ратаям на щастя! Коням щастя, людям щастя! Хай нам оре плуг на щастя! Рідній скибі б’єм поклони! Щастям звернися, зорана! Будь нам ласкава, о Блага! Будь нам плодюча, о Свята!

Порівняйте це могутнє «Вгору!» з тим нікчемним, що силою накинули нам «хрестителі»: «Рабе божий, коли б’ють тебе у ліву щоку, підстав праву», «Приідіте і володійте нами»...

Збудися, будь собою, Україно! Звільняймося від кабали!

Духовне просвітлення, радість буття дають тільки рідна земля, рідна мова, рідна віра! Китай, Індія, Японія тому так далеко попереду нас, що рішуче відкинули нав’язування їм інтернаціональних релігій на, зразок християнства, не зрадили віру своїх предків. Вони й досі натхненно моляться навіть рідному камінню. В усіх японських школах та університетах є обов’язковий тест на національну ідентичність: маленький школярик, сідаючи вперше за парту, має знати щонайменше 60 народних пісень, абітурієнт вищого навчального закладу — триста). Іспит виглядає так: учитель починає співати перший куплет пісні, абітурієнт — другий. І в такий спосіб вони удвох співають кожну пісню до кінця. Ми, українці, маємо вже триста тисяч записаних народних пісень. А скільки наших студентів можуть проспівати до кінця хоча б три з них?..

Молився наш мудрий прапредок не чужим — нашим Богам:

Молімося нашим Богам, Щоб мали ми чисті душі й тіла наші, І щоб мали ми життя вічне, З Праотцями нашими В Богах зливаючись в єдину Правду! Так оце єсть ми — внуки Дажбожі!

***

Хай Бог нас силою укріпить І мудрістю огорне!

***

Числобог нам поможе і Коло Свароже!

***

Богам — слава, предкам — пам’ять, живим — здоров’я!

І тепер у Дворіччі при зустрічі з орачами, сіячами і жниварями треба неодмінно сказати: «Дай вам, Боже, щастя!». У відповідь обов’язково почуєте: «Дякуємо, дай, Боже, й вам!»

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?