Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
І тут Тіурі згадав, що це не його кінь. «Мало не забув! — злякався він. — Адже маю повернути його власникові!»
Він спрямував коня до трактиру й незабаром дістався туди без перешкод.
7. Втеча
Трактирник підмітав долівку. Він уже вдягнувся, та так і не зняв нічного ковпака. За столом біля вікна снідало двоє. Коли Тіурі увійшов, вони здивовано глянули на нього.
— Господи милосердний, — вигукнув трактирник, -на кого ти схожий!
І Тіурі раптом збагнув, який має вигляд для стороннього ока. Під час нічних пригод біла одіж геть забруднилася й подерлася. Він загубив стрічку, якою було зв’язане волосся, воно скуйовдилося й стирчало врізнобіч, а сам він був вкритий синцями та подряпинами, які дістав під час шаленої гонитви крізь лісові хащі.
— Ти знайшов Чорного Лицаря? — спитав хазяїн трактиру.
— Так, знайшов, — сумно промовив Тіурі.
Трактирник зміряв хлопця з голови до ніг. Нарешті його погляд зупинився на лівій руці Тіурі й став підозрілим.
Хлопець теж глянув на руку і все зрозумів: той помітив лицаревого персня.
— Цей перстень не. — почав, було, трактирник.
— Чорний Лицар з Білим Щитом загинув, — перебив його Тіурі тихим голосом.
— Не може бути... — засмутився трактирник. — Загинув?! Лицар з Червоним Щитом переміг його у двобої’?!
— Двобою не було, Лицаря з Білим Щитом було вбито...
— Господи милосердний! — скрикнув трактирник. -Убито!
— Вислухайте мене, будь ласка, — попросив Тіурі. -Маю обмаль часу, а те, що я скажу, — надзвичайно важливо.
Чоловіки, що снідали за столом, забули про їжу й дивилися на них із роззявленими ротами. Потім один підвівся й запитав:
— Що сталося з Чорним Лицарем, який приїхав сюди вчора?
Відповісти Тіурі не встиг. Двері розчахнулися й гучний голос запитав:
— Чий це кінь стоїть прив’язаний перед трактиром?!
Тіурі обернувся. На порозі, злісно зиркаючи, стояв здоровезний червонопикий селянин. Тіурі ніколи раніше не бачив цього чоловіка, та голос видався йому знайомим.
— Ось цей хлопчина приїхав на коні, — обізвався один із тих, що сиділи за столом.
— Правда, — сказав Тіурі, — це мій кінь. точніше. не зовсім так. — Він затнувся, бо збагнув, хто цей чоловік, упізнав голос: це був власник коня!
Селянин підійшов до нього й проревів:
— А ще точніше — зовсім не так! Кінь мій! А ти — злодій і поцупив його сьогодні вночі!
— Пане, я не крав його! Я лише позичив! Не гнівайтеся... я.
Та селянин був занадто розлючений, аби слухати юнака. Він схопив Тіурі за руку й сердито закричав:
— От я і спіймав тебе, злодюжко! — і повернувся до присутніх. — Пів ночі за ним гнався, потім загубив слід, дістався трактиру — і бачу свого коня. і крадія!
Тіурі смикнувся і вивільнив руку.
— Я не крадій! — вигукнув він. — Я хотів чесно повернути коня! Послухайте, я вам усе поясню.
— Годі патякати! — презирливо кинув селянин. — Хто ж тобі повірить!
— Пане. — почав Тіурі.
— Нема чого мене паном називати, — перебив його селянин. — Нема чого зі мною торгуватися, мов на базарі! Знаємо вашого брата — галасу багато, а діла ніякого.
— Та вислухайте ж мене! — крикнув Тіурі.
— От доберемося до судді, тоді й вислухаємо. Поїдеш зі мною до міста.
До міста?! Втратити стільки часу не входило в плани Тіурі; окрім того, він розумів, що нічого не зможе пояснити, бо не має права говорити про доручення, а отже — і про те, що сталося. Він ступив крок назад і рішуче заперечив:
— Не поїду до міста! Я не злодій! Присягаю честю!
— Ич який! — презирливо кинув селянин. — Честю він присягає! Та як ти смієш, паскуднику, присягати честю?!
— А як ви смієте називати мене паскудником?! — розізлився Тіурі, обурений зневажливим тоном селянина.
«Паскудник! Він! Той, кого сьогодні мали посвятити в лицарі, і тоді кожен шанував би його! Він! Обраний для особливої справи!»
— Нічого не розумію, — вигукнув трактирник. Він що — поцупив вашого коня? Спершу приїхав сюди серед ночі, тепер розказує, що Лицаря з Білим Щитом убито. А в самого на пальці перстень цього лицаря! Що це все означає?
— Я давно все пояснив би, та ви ж не даєте мені й слова сказати, — розпочав Тіурі втретє, намагаючись зберігати спокій, хоча всередині все стискалося від страху: четверо чоловіків дивилися на нього так грізно! — Я взяв вашого коня, бо мусив виконати термінове доручення, я поспішав...
— Не бреши, — заперечив власник коня. — Ти міг би попросити його в мене, це занадто не затримало б тебе. Стули пельку й ходімо, годі з мене!
— Ні, зачекай-но! — вигукнув трактирник. — Він мусить мені дещо пояснити: що ж сталося з Чорним Лицарем з Білим Щитом?