Свій час
- Автор: Дубинянская Яна Юрьевна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-238-3
- Переводчик: Вікторія Стах
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Свій час». Краткое содержание книги:
Роман «Свій час» Яни Дубинянської має кілька захопливих сюжетних ліній, дії його відбуваються у різних часових та просторових межах. Уважні поціновувачі літератури з задоволенням помітять у ньому цілком упізнаваних персонажів літературної тусовки, вгадають найулюбленішу книжкову подію країни і, звісно ж, старовинне і таємниче місто, що його охороняють кам’яні леви.
Дякувати Богові, це справді лише фантазії. Тому, либонь, варто змиритися з безглуздою втратою семи тисяч… і все ж, чому саме така, дрібна і некругла, сума?
Мерехтить комунікація. Той, кому я зараз навіщось здався, про це пошкодує.
Активую. Мстиво споглядаю процес синхронізації, хроносповільнення по той бік. Найприкріше і найпринизливіше в нинішній пригоді — що мене змусили прискоритися. Тобто вкрали не лише дещицю моїх екво, але й додаткові хвилини мого єдиного і вже аж ніяк не безмежного життя…
«Діду…»
Що?
Виявляється, я забув відімкнути ідентифікатор, і зараз він прискіпливо зчитує особистий профіль. Іґар Сун; припізнившись на півсекунди, згадую, хто це взагалі такий, і мені вдруге за прикро малий відтинок особистого часу стає соромно. Боже милий, хлопчику, скільки ж тобі зараз — квапливо вирубавши систему, намагаюся нелогічно, без достатніх даних, прикинути — скільки йому може бути років?
Ліловий фільтр жалю:
«Діду, вибач. Я намагався пробитися, але в тебе геть усе було екрановано. Ти вже помітив?»
«Що?»
«Мені страшенно потрібні були екви. Я… Словом, хроноконфлікт у Загальному просторі. Влетів на сім штук».
«Іґаре!» Потроху починаю розуміти, змішуючи зачудування та сардонічний регіт. «Як тобі це вдалося?»
«Ти ж мені сам показував код. Ми з тобою тоді ще разом вектори ганяли, пам’ятаєш?»
Пам’ятаю. Багряний фільтр докору на Елізиній лінії: «А може, дідуню, ти вділиш бодай п’ять хвилин свого коштовного (на багряний накладається зелений, і виходить брунатна каламуть) особистого часу єдиному правнукові?!» «Аякже, крихітко. Давай його сюди, в приват-лінію. Іґар, адже так?» «Тішуся, що хоч ім’я пам’ятаєш».
Приват-відеолінією я практично ніколи не користуюся, на світі не так багато людей, що їхня зовнішність цікавила би мене, і геть немає таких, кому я сам прагнув би показатися; тому переважно обходжуся звичайною комунікацією, дешевше і простіше. Та для цієї оказії я навіть розчесався і замість халата вбрав м’який хатній костюм. І, ясна річ, доволі-таки прискорився — за медичними рекомендаціями дітям хроносповільнюватися заборонено.
Такий худенький, серйозний хлопчик з великими очима. Очі Лізки, а так — не схожий ні на кого (його татусика я бачив у весільному ролику — більше, ясна річ, його нема де побачити, хіба що навмисне шукати віяловим ідентифікатором).
Спершу сумирний, а потім одне правильне запитання, друге, десяте — і я сам захопився, взявся пояснювати, чимраз яскравіше роздмухуючи вогонь допитливості в широко розплющених оченятах, — адже немає нічого захопливішого і прекраснішого, ніж розповідати вдячному слухачеві про те, що любиш і на чому знаєшся сам. Надто коли твоє життя практично позбавлене можливості з кимось про це поговорити.
Коли це було? Два, три тижні тому?.. йдеться, звісно, про мої особисті тижні.
«Іґаре… скільки ж це вже тобі років?»
«Двадцять чотири».
Чому ж вони всі так поспішають жити?!
«Дорослий хлопчик».
Ліловий фільтр:
«Діду, чесно, я хотів… Але якби чекав, вона б уже сама заплатила».
«Дівчина?»
«Так».
«Хроноконфлікт із дівчиною. Сказитися. І як же це ви?..»
«Я просто дуже давно її не бачив… Справді, по-дурному. В тусівці не розрахував руху, а в неї збилися налаштування хроноса, словом, довго пояснювати. Діду, я тобі все поверну. В мене накльовується одна перспективна робота, і платню непогану обіцяють… не відразу, звісно…»
«Іґаре. Облиш. Краще, знаєш що?»
«Що?»
«Забігай до мене вряди-годи в комунікацію. Я живу повільно, буде страшенно цікаво дізнаватися про твої новини. Як там у тебе… з тією дівчиною».
Комунікація має рожевий фільтр зніяковіння, проте використовують його, звісно ж, тільки жінки. Іґар забарвлює своє останнє повідомлення в жовтогарячий фільтр вдячності: