Вар'яти: Вибрана проза

З Грабалом усе зрозуміло — він геніальний і що до цього додати? Хіба те, що він геніально-чеський, отже, за великим рахунком, можливий лише в оригіналі. Але Винничук його переклав. І в цьому — найбільша інтрига саме цієї книжки. Тепер Богуміл Грабал, «старий засцяний пияцюра», став сутим галичанином. Він розмовляє по-галицькому — так ніби півжиття просидів не в «Золотому тигрі», а в якому-небудь «Пекелку». До того ж, якби уявити собі, що за сталінських часів у Львові існували б металургійні комбінати, то їхні робітники мусили б варнякати саме тією мовою, що її створює Винничук, перекладаючи Грабала. Але у Львові не було металургії — навіть за сталінських часів, як це не дивно. Натомість у Кривому Розі Грабал загалом неможливий. Тобто Винничук займається винахідництвом, і це з біса цікаве, дотепне та радісне явище. Спробуйте й собі.
Юрій Андрухович, упорядник «Колекції Перфецького»