Карти на стіл

Рейс знизав плечима. Він подумав, що це запитання стосується слів Пуаро, а не підозр місіс Олівер, тож відповів:

– Може бути, дуже навіть може бути. Це означає, що принаймні щодо однієї людини Шайтана таки мав рацію! Зрештою, він же лише міг підозрювати, що ці люди були вбивцями, – він не міг знати цього напевне. Може бути так, що він мав слушність щодо всіх чотирьох, а може, й лише щодо одного. Проте тут сумнівів немає: хтось один таки є вбивцею, і смерть Шайтани – підтвердження цьому.

– Один із них перелякався, що його викриють. Гадаю, так усе й було. А ви що скажете, мсьє Пуаро?

Той кивнув.

– Покійний містер Шайтана був відомий своєю ексцентричністю, – промовив детектив. – А ще він мав небезпечне почуття гумору і репутацію безжалісної людини. Жертва подумала, що Шайтана так розважається і збирається от-от видати її поліції – власне кажучи, вам! Він (чи вона), мабуть, подумав, що Шайтана мав беззаперечні докази.

– Але чи мав він їх?

Пуаро знизав плечима.

– Про це ми ніколи не дізнаємося.

– Це доктор Робертс! – ще раз упевнено заявила місіс Олівер. – Він такий надзвичайно люб’язний, а вбивці часто поводяться люб’язно. Це їхнє прикриття! На вашому місці, суперінтенданте Баттл, я його негайно заарештувала б.

– Гадаю, що так нам і довелося б чинити, якби Скотленд-Ярдом керувала жінка, – сказав Баттл, а в його очах, що ніколи не видавали жодних емоцій, на мить аж зблиснули вогники. – Але, розумієте, оскільки розслідування ведуть лише чоловіки, то мусимо діяти обережно. Мусимо підбиратися до істини крок за кроком.

– Ох ці чоловіки, – зітхнула письменниця й одразу почала продумувати про себе тексти майбутніх газетних статей.

– Краще покликати їх зараз, – вирішив суперінтендант. – Не варто змушувати їх чекати занадто довго.

Полковник Рейс уже почав підводитися.

– Якщо ви хочете, щоб ми пішли…

Вловивши промовистий погляд місіс Олівер, Баттл на мить завагався. Він прекрасно знав, ким насправді працює полковник Рейс, та й Пуаро не раз співпрацював із поліцією. Проте у випадку з місіс Олівер потрібно було трохи вийти за межі правил. Але суперінтендант Баттл був доброю людиною. Він згадав, як вона сьогодні програла три фунти й сім шилінгів, а проте гідно й безжурно визнала поразку.

– Я не проти, щоб ви залишилися, – сказав він. – Але попрошу вас не втручатися (на цих словах він поглянув на місіс Олівер), а також абсолютно нічого не казати про те, що повідомив нам мсьє Пуаро. Це була невеличка таємниця Шайтани, яка, власне кажучи, з ним і померла. Все зрозуміло?

– Абсолютно, – відповіла місіс Олівер.

Баттл підійшов до дверей і покликав констебля, який чергував у коридорі.

– Зайдіть до маленької курильної кімнати. Там буде Андерсон із чотирма гостями. Скажіть докторові Робертсу, що ми чекаємо на нього тут.

– Я залишила б його насамкінець, – зазначила місіс Олівер. – Я маю на увазі, що зробила б так у книжці, – вибачливо додала вона.