Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш

Якщо ви розмовляли з рослинами чи собаками, або ліпили скульптури з багна, або збиралися стати кінозіркою чи помандрувати на ковзанах до Арктики, то дуже швидко усвідомили, що це не варте було й дірки від бублика. І тому помалу ви забули свої мрії та плани. У вас розвинулася своєрідна амнезія щодо цього. Тепер, якщо вас питали: «Що ви вмієте добре робити?» – ви з легкістю відповідали: «Нічого», – маючи на думці: «Нічого, що люди вважають корисним чи важливим». Або ж могли сказати: «Мені непогано дається математика» чи «Я вправно друкую». Вам уже ніколи не спадало на думку відповісти: «Я люблю рослини. Я пам’ятаю всі їхні назви і, здається, розумію, як зробити їх щасливими».

Усі, кого ми вважаємо геніальними, – це люди, котрим якось вдалося не приспати в собі допитливу й цікаву дитину. Натомість вони присвятили життя тому, аби спорядити цю дитину всіма необхідними засобами й наділити вміннями, потрібними для того, щоб продовжити гратися на дорослому рівні. Альберт Ейнштейн грався, ви знаєте. Він був здатний робити великі відкриття саме через те, що зберіг оригінальність і захват маленької дитини, котра вперше починає досліджувати всесвіт.

Перше, що вам потрібно зробити, – це знову розбудити в собі ці дитячі якості. Тому повернімося в минуле й спробуймо поглянути на генія, яким ви були. Це перший важливий ключ до вашого життєвого плану – відкриття діяльності, якою ви будете щасливі займатись, і сфери, у якій будете найкращим.

Це правда, що оригінальні досягнення, видатні твори мистецтва та людські життя, схожі на такі твори, майже завжди сягають своїм корінням дитинства. Запитайте про це будь-яку відому людину, і ви, ймовірно, з’ясуєте, що вона цілком чітко усвідомила своє життєве призначення ще в ранньому дитинстві. У журнальній статті, присвяченій співачці Лінді Ронстадт, я прочитала, що вона пам’ятає, як зовсім крихітною прохала батьків: «Зіграйте мені якусь музику…» Їй було всього чотири роки, коли, співаючи одного вечора з батьками, Лінда почала імпровізувати. Тато сказав їй: «Ти співаєш не під цю мелодію». Вона відповіла: «Я знаю». Скульптор Луїза Невельсон у своїх мемуарах «Світанки і сутінки» згадує: «Ще в ранньому-ранньому дитинстві я знала, що стану митцем… Я почувалася митцем… Спочатку я малювала, далі почала кожного дня писати картини… Ще малою дитиною, зайшовши до кімнати, я запам’ятовувала все навколо. Мені достатньо було лише одного погляду, аби зрозуміти суть речей, які я бачила. Це і є візуальне мислення».