Зворотня сторона Демонології
- Автор: Соколян Марина
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Зворотня сторона Демонології». Краткое содержание книги:
— Шкода. А я завжди буду радий бачити рідну душу. Ось, тримайте.
Він витяг з кишені чорний металевий прямокутничок. Я взяла його до рук, і на ньому засвітився червоним якийсь візерунок.
— Ого, телепечатка!
— Покажете, якщо у вас із дозволом якісь проблеми виникнуть. І зі мною, коханим, можна поспілкуватися.
— Щиро вдячна, сонце моє. О, ви йдете!
— Повертаюсь до своїх чорних справ. Чекайте на мій дзвінок!
У стані легкої ейфорії я вийшла з муніципалітету, усміхнулася амбалам так, що у них засвербіли потилиці і пішла собі тихенько додому. До борделю.
…VІІI…
Там на мене чекало щось неймовірне.
У борделі був повний аншлаг. Біля дверей вишикувалася черга, а такого не бувало ніколи, повірте мені. Тут, здається, зібралося все дієздатне населення Манівців; та навіть більше — жіночки з перекошеними від образи обличчями за вуха витягали своїх хлопчаків з виру розпусти, неплатоспроможна молодь підвивала і улюлюкала коло вікон, осторонь стояли браві поліцаї і повільно чуманіли від болісних потуг зберегти честь мундиру.
Ось із дверей вийшла Медді, хапнула ротом повітря і безсило опустилася на лавку. Таке обличчя, напевне, було у Бога, коли він, наївний, нарешті зрозумів на що перетворили люди творіння його, Содом і Гоморру. Пан Бішоп підійшов, сів поряд, задумливо підпалив люльку, кинув її додолу і запхав до рота сірника.
Я розгублено зупинилася. Медді підвела на мене очі, зміряла божевільним таким поглядом і зомліла. Пан Бішоп флегматично поклав її назад на лавку і знову затягнувся сірником.
— Теодоре, — не витримала я, — киньте каку з рота! Чи тут у нас тепер Перша Приватна Божевільня?! А я думаю, чому так народ юрмиться!
Я думала, він зараз теж зомліє, та вийшло інакше. Із зойком “Демони! Демони! Демони!” пан Бішоп підхопився на ноги, перечепився через Медді і боляче стукнув своєю дебелою башкою мені по правому коліну. Я так і сіла, відчуваючи як до мене тихо і непомітно підбирається істерика.
— Йой, чорт! — заволала я, — та що ж це відбувається?!
Тут з будинку вискочила Б'янка, дико роззираючись навколо. Їй потрібна була лише якась секунда, щоб оцінити ситуацію. Наступної миті ми всі троє були жорстоко відлупцьовані по щоках і облаяні останніми словами. Кращої допомоги годі було чекати.
— Та, може ж, мені хтось пояснить? — схлипнула я, відтираючи травмоване обличчя.
— Зараз, зараз, — пообіцяв пан Бішоп, — ходімо.
Мене відвели до власної кімнати, на дверях якої невинно так висіла табличка “не турбувати”. Ага, що би ви думали — звідти таке було чути! Досі не розумію, як це я відчинила двері і увірвалася до кімнати… Треба сказати, що вилетіла я звідти втричі швидше, червона, як рак, зварений мстивим Грекою за особливо жорстокою технологією. Що там було? Гмм… Я. І ще багато людей, і всім було дуже добре. Я з надією подивилася у лагідні Бішопові очі.
— Правда, я просто божеволію?
— Та ні, цим і не пахне, і не сподівайся. Та і чого ж, все так природньо, красиво і вигідно для бізнесу. Єдине, що мене вражає, це… ну, словом, це ж уже сім годин продовжується… Як тобі вдалося?
— Талант, потяг до прекрасного, фізична підготовка! Бішопе, не знущайтеся, прошу! Я не знаю!
— Ну, звісно. — Його трохи тіпнуло, коли двері до моєї кімнати почали зі скрипом відчинятися досередини. Видовище не для слабкодухих. — Чи це може бути пов'язане з пригодами Бети, ну, коли вона так гарно гойдалася на люстрі?
— Знаєте, пан Бішоп, проблема, напевне, в моєму понівеченому почутті гумору. Ні тоді, ні зараз, у мене навіть не було чіткого бажання утнути таку штуку. Ну та маємо, тих, що маємо. А от що з ними робити далі? Хто у нас тут спец по демонах?
— Ну, можна провести екзорцизм, покропити декого святою водою, а то й інквізиторську рейд-групу викликати… Що, очима кліпаєш? Сама напросилася.
— Хто це тут погрожує?! — прошипіла я крізь зуби, — Хочете приєднатися до виробництва нашого маленького рекламного трюку?
— Не з тих питань.
— Хм-м? Зовсім? А я була про вас кращої думки.
— Ну, все. Я більше не можу. Аделін, зараз просто, будь ласка, заткни пельку і зроби, щоб це припинилося.
— Так-так, масса, будить зроблено, масса.
Бішоп застогнав і схопився за голову. Із диким войовничим гуком, я штовхнула двері і постала перед чесним товариством, породженим власною хворобливою уявою.
— Ану, всі струнко! Хлопчики наліво, дівчатка направо! Тепер шикуємось колонами, махаємо ручками і швиденько зникаємо у туманній далі!