В забутій країні
- Автор: Санкритьяян Рахул
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Л. Ященко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «В забутій країні». Краткое содержание книги:
У цій книзі індійський професор-єгиптолог розповідає про свою подорож до забутої країни”, розташованої десь у верхів’ях Нілу, — спадкоємиці староєгипетської культури.
Коли ви читатимете цей роман, у вас неодмінно виникне запитання: що в ньому правда, а що вигадка? Звичайно, країни, про яку тут розповідається, насправді не було і не може бути: Африку досить добре вивчено, і в ній не могла загубитися” ще не відома нам країна. Проте роман цікавий тим, що в ньому автор відтворює картину з історії Стародавнього Єгипту. Автор має на меті пробудити в юному читачеві допитливість, прагнення до наукових відкриттів і любов до мандрів.
У моїй пам’яті спливло все, що я взнав за довгі роки навчання та наукової роботи, і я малював у своїй уяві Мітні-Хапі. Вузькі, людні вулиці міста, що його відкрив Шівнатх Джаухрі, нагадували мені Качаурі — торговий район старого Бенареса,[12] куди валки караванів доставляли сандалове дерево, кардамон[13]і прянощі з різних місць Індії, золото з Офіру,[14] коштовні самоцвіти з Еламу[15] та бурдюки вина з Ірану.
Не дивно, що я перенісся думкою в інший світ: я любив уявляти собі картини далекого минулого, прикрашаючи їх своєю фантазією. Сидячи на самоті в тихому кабінеті в Наландському музеї, я чув розмірений тупіт тисяч ніг, що марширують під звуки сурм та гуркіт барабанів, бачив, як відчиняється міська брама і виїжджають бойові колісниці, як гордовито позирають пихаті воїни на народ, що проводжає фараона в новий воєнний похід. І не встигають розвіятися білі хмари куряви, зняті кінськими копитами, як з брами виходять легким кроком, схожим на біг, піхотинці, озброєні луками, бойовими сокирами й списами.
Раптом гучний голос сповіщає, що їде цар, і з брами виходять охоронці, або, як їх називають, “супутники фараона” — найсміливіші і найдужчі воїни з африканських племен. Вони могутні тілом і на цілу голову вищі за жителів Нільської долини. Для цих солдатів з товстими губами, густою бородою, широкими плечима та міцними, мов у биків, грудьми війна є розвага, а грабунки — засіб до існування. Саме ім’я їхнє викликає жах у жителів країн, що лежать між горами Ассірії і пустелями Ефіопії. “Супутники фараона” в довгих, вузьких білих сорочках у синю смужку, озброєні бойовими сокирами, що виблискують на сонці, чітко, нога в ногу, ідуть стрункими колонами по двоє.
Далі виїжджають на колісницях старі, уславлені воїни, прапороносець і військові начальники єгипетської армії. І от нарешті з’являється сам фараон у бойовому обладунку, озброєний бронзовим кинджалом і луком із стрілами. Стоячи в колісниці, він править баскими сніжно-білими кіньми. Його довгий плащ має на вітрі. Золотий повід одтягує гарні голови коней назад, і китиці із страусових пер торкаються спин, укритих парчевими попонами. Поряд з колісницею біжить приручений лев, висолопивши, як собака, язика.
Фараона, байдуже, чи звуть його Рамзес, чи Сеті, вважають за сина бога сонця Ра, він необмежений правитель Єгипту. За фараоном іде решта війська. Попереду виступають жителі пустель; вони століттями були кочовики, а тепер стали підданці єгипетського царя. Далі йдуть найманці з Греції, а позаду них уже легка кавалерія, озброєна списами.
Армія фараона вирушила в похід, щоб приєднати до Єгипту нову країну або поставити в далекій Сірійській пустелі величезну кам’яну колону на честь єгипетського царя.
Ще змолоду я любив викликати в своїй уяві такі картини. Багато годин свого самотнього життя, присвяченого науці, я провів серед людей, яких уже давно немає на світі. Разом з ними я молився у храмі бога Амона, вдихаючи запах аравійського ладану, і слухав, як лунають там гімни на честь богині Нілу Ізіди.
Я чув тужіння плакальниць, коли вони, розпустивши на знак жалоби свої довгі коси, проводжали в останню путь фараона. Я навіть сам плавав човном по Нілу у вічне царство Озіріса[16]і бачив там священне дерево. Під тим деревом важили серця померлих людей, а після того богиня справедливості сповіщала, чи вільні вони від гріхів чи грішні.
Усе життя я прожив у думках серед народів далекого минулого, поділяв з ними їхні радощі й тугу, надії і розчарування, захоплювався їхньою архітектурою й мистецтвом, тішився з їхніх успіхів та перемог, плакав разом з ними у страшні часи епідемій та помору.
Тепер мені здавалось, що сталося чудо і я зможу навіч побачити цих людей, почути їхні пісні й музику.
Коли я нарешті отямився і повернувся в сучасний світ, Дхандас стояв переді мною, поклавши руку мені на плече.
— Я згоден! Згоден хоч зараз вирушити разом з вами до місця стародавнього верхів’я Нілу! — гаряче гукнув я.
Це були квапливі й непродумані слова, і згодом я не раз лаяв себе за легковажність і нерозумний запал, бо мало не наклав за це головою.
Розділ IV
КРАДІЖКА АМУЛЕТА
Два тижні ми з Дхандасом готувались до подорожі. Я уважно перечитав усі нотатки Шівнатха Джаухрі і ще раз пересвідчився, що маю зробити одно з найдивовижніших відкриттів у світі. Ми придбали цілу бібліотеку географічної літератури про райони, що лежать угору за течією Нілу, про дикі племена, які живуть там, і закупили зброю та спорядження, потрібне для нашої подорожі.
12
Бенарес — місто в Північній Індії.
13
Кардамон — рослина з родини імбирових; насіння кардамона використовують у медицині і в кулінарії (як прянощі).
14
Офір — стародавня країна, розташована в Південній Аравії або на східному узбережжі Африки; вона відома тим, що звідси, за давніми переказами, палестинському цареві Соломону привозили золото, дорогі самоцвіти й цінні породи дерева.
15
Елам — стародавня країна, розташована на схід од Вавілону і на північ од Персидської затоки.
16
Озіріс — староєгипетський бог землі, води й рослинного царства.