![Кортик [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/9/7/9/kortik-uk-download.jpg)
Кортик [uk]
- Автор: Рыбаков Анатолий Наумович
- Серия: Кортик (uk) #1
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 978-5-4467-0058-5
- Переводчик: В. Радченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Кортик [uk]». Краткое содержание книги:
Важко доведеться їй без нього! Вона залишиться зовсім самотньою. Прийде з роботи додому, а вдома нікого немає. В кімнаті пусто, темно. Весь вечір вона сидітиме й думатиме про Мишка. Жаль її все-таки…
Вона така худенька, мовчазна, з сірими променистими очима, така невтомна і працьовита. Вона пізно приходить з фабрики додому. Готує обід. Прибирає в кімнаті. Пере Мишкові сорочки, штопає панчохи, допомагає йому готувати уроки, а він лінується нарубати дров, піти в чергу за хлібом або розігріти обід.
Люба, хороша матусю! Як часто він завдавав їй прикростей, не слухався, погано поводив себе в школі! Маму викликали туди, і вона вмовляла директора, щоб той простив Мишкові. Скільки він зіпсував речей, порвав книжок, одягу! Все це лягало на худенькі мамині плечі. Вона терпляче працювала, штопала, шила, а він соромився ходити з нею по вулиці, «як маленький». Він ніколи не цілував матір, адже ж це «телячі ніжності». От і сьогодні він вигадував, якого б завдати їй горя, а вона все покинула, цілий тиждень бігала по теплушках, тягала на собі потрібні йому речі і тепер не відходить від його постелі…
Мишко заплющив очі. В кімнаті майже зовсім темно. Тільки маленький куточок, там, де сидить мама, освічений золотистим світлом згасаючого дня. Мама, нахиливши голову, шиє і тихо співає:
І оте протяжне, тужливе, як стогін, «пи-ильн-у-у-й».
Це співає в’язень, молодий, з дуже гарним обличчям. Він тримається руками за грати й дивиться на сяючий і недоступний світ.
Мама все співає й співає. Мишко розплющив очі. Тепер невиразно видно в темноті її бліде обличчя. Пісня змінює пісню, і всі вони тужливі й сумні.. Мишко раптом розплакався. І коли мама нахилилася до нього: «Мишуню, рідний, що з тобою?», він обняв її за шию, притягнув до себе і, уткнувши обличчя в теплу кофту, що мала такий знайомий запах, прошепотів:
— Мамусю, рідна, я так тебе люблю!..
Розділ 8
ВІДВІДУВАЧІ
Мишко швидко видужував. Частину бинтів уже зняли, і лише на голові ще біліла пов’язка. Він ненадовго вставав, сидів на ліжку, і, нарешті, до нього впустили друга-приятеля Генку. Генка ввійшов у кімнату й боязко зупинився в дверях. Мишко не повернув голови, тільки скосив очі й слабким голосом промовив:
— Сідай.
Генка обережно сів на краєчок стільця. Розтуливши, рота, витріщивши очі і марно намагаючись заховати під стілець свої досить-таки брудні ноги, він втупився у Мишка.
Мишко лежав на спині, дивлячись у стелю. На обличчі його було написане страждання. Зрідка він торкався рукою пов’язки на голові — не тому, що голова боліла, а для того, щоб Генка звернув належну увагу на його бинти.
Нарешті Генка набрався хоробрості й спитав:
— Як ти себе почуваєш?
— Добре, — тихо відповів Мишко, але глибоким зітханням показав, що насправді йому дуже недобре, однак він по-геройському зносить ці страшні муки.
Потім Генка спитав:
— Виїжджаєш у Москву?
— Так, — відповів Мишко й знову зітхнув.
— Кажуть, з ешелоном Полевого, — сказав Генка.
— Ну? — Мишко враз піднявся й сів на ліжку. — Звідки ти знаєш?
— Чув.
Вони помовчали, потім Мишко подивився на Генку й спитав:
— Ну, ти як, вирішив?
— Що?
— У Москву поїдеш?
Генка сердито хитнув головою:
— Чого ти питаєш? Адже ж знаєш, що батько не пускає.
— Але ж твоя тітка, Агріппіна Тихонівна, скільки разів тебе кликала. Ось і зараз мамою листа передала. Поїхали, будеш з нами в одному будинку жити.
— Кажу тобі, що батько не пускає. — Генка зітхнув. — І тьотя Нюра також…
— Тьотя Нюра тобі не рідна.
Вона хороша, — хитнув головою Генка.
Агріппіна Тихонівна ще краща.
— Як же я поїду?
— Дуже просто: в ящику під вагоном. Ти туди заховаєшся, а коли од’їдемо від Ревська, вийдеш і поїдеш з нами.
— А якщо батько поведе поїзд?
Вилізеш у Бахмачі, коли паровоз змінять.
А що я в Москві робитиму?
— Що захочеш! Хочеш — учися, хочеш — поступай на завод працювати токарем.
— Як це токарем? Я ж не вмію.
— Токарем не вмієш? Дурниці, навчишся… Ти подумай. Я тобі всерйоз кажу.
— Про розвідників ти теж всерйоз говорив, а мені за м’ясо так влетіло, що я досі пам’ятаю.
— Хіба я винен, що Нікітський напав на Ревськ? Інакше обов’язково пішли б у розвідку. Ми, як приїдемо в Москву, запишемося в добровольці й поїдемо білих бить. Поїдеш?