Любов незнайомця

Але тут їй довелось замовкнути. Джералд Мартін з налитим кров’ю обличчям, задихаючись,, показував на неї тремтячим пальцем і вигукував:

— Кава, Боже мій! Кава! Тепер я розумію, чому вона була гірка. Ти диявол! Ти знову взялась за свої витівки.

Його руки вчепились в бильця крісла. Він був готовий стрибнути на неї.

— Ти отруїла мене!

Елікс відсунулась від нього до каміна, її знову охопив жах, і вона вже була розтулила губи, щоб заперечити, сказати, що обманює, і зупинилась. Ще мить — і він кинеться на неї. Вона зібрала всі свої сили. Її очі твердо й владно зустріли його погляд.

— Так, — мовила вона, — я тебе отруїла. Отрута вже діє. Зараз ти не в змозі встати з крісла, не в змозі встати…

Якби їй вдалося втримати його на місці, хоч би кілька хвилин!»

Ах, що це? Звук кроків на дорозі. Вхідні двері відчиняються.

— Ти ве в змозі встати, — повторила вона ще раз. Потім вона прослизнула повз Джералда, вилетіла з кімнати і, зомліваючи, впала в обійми Діку Віндіфорду.

— Боже мій, Елікс! — вигукнув Дік. І звернувся до чоловіка у формі полісмена, що прийшов разом з ним:

— Підіть подивіться, що трапилось у тій кімнаті. Він обережно поклав Елікс на кушетку й схилився над нею.

— Бідна моя дівчинко, — прошепотів він. — Бідна моя дівчинко. Що тут з тобою робили?

Ви в неї затремтіли, а губи пошепки вимовили Дікове ім’я.

Він випростався, холи полісмен торкнув його за руку.

— Сер, у кімнаті нічого не трапилось» тільки якийсь чоловік сидить у кріслі. У нього такий вигляд, ніби його щось неймовірно налякало, і він…