![Пластусів щоденник [Plastusiowy pamiętnik - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/1/8/plastusiv-shchodennik-plastusiowy-pami-download.jpg)
Пластусів щоденник [Plastusiowy pamiętnik - uk]
- Автор: Ковнацька Марія
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Пластусів щоденник [Plastusiowy pamiętnik - uk]». Краткое содержание книги:
Ми прийшли із школи, і дівчатка роздяглися. Льодзя хотіла повісити своє пальто в сінях, але Тося сказала, що у Льодзі обірвалась вішалка, хай краще покладе пальто. Отож дівчата кинули пальта й шапочки на стілець та й пішли обідати.
Я сиджу собі на пеналі, аж гульк — летить Фікусь!.. Скочив на крісло, обнюхав одяг — та як схопить Льодзину шапочку і давай її тіпати, й шарпати, і гарчати! Я закричав:
Але мене ніхто не чув. Мурчик не заходив до кімнати, а шапочка не така міцна, як капець. Коли дівчатка прийшли готувати уроки, то з тієї шапочки залишилося саме клоччя. Побачивши це, Тося почала плакати, бо це ж вона сказала Льодзі, щоб та не вішала пальто, а з ним і шапочку на вішалку.
Як добре, що я ніколи не скидаю своєї курточки з пластиліну. Так безпечніше. А коли б і роздягався, то зробив би собі вішалку з олівця та кнопок, а плечка з пер, і все висіло б акуратно! Ніякий Фікусь не подер би мені шапки. Але цього разу все скінчилося добре.
Тосина мама вив’язала Льодзі нову шапочку, а з решток старої дівчатка наробили — ой леле! — ще ляльок.
Ми граємося в піжмурки
Відтоді, як Льодзя почала приносити з собою ляльку Кларцю, у нас вдома стало дуже весело. Після обіду ми всі разом готуємо уроки, а потім бавимося аж до вечора.
Сьогодні ми вчили вірша з такої голубенької нової книжечки:
Там розповідалося, що лялька ще ховається в піддувало, в мишачу шпарку та в найнесподіваніші місця. Вірш нам дуже сподобався, і ми з Кларцею теж захотіли ховатися. Так і почали гратися в піжмурки.
Раз ховалася Кларця, а раз я. Я ховався краще, бо менший і в мене немає зеленої сукні з червоними квітками, через те мене й не видко.
Я сидів за книжками на полиці в Петронелі, Тося говорила: «Тепло… тепло… холодно… холодно…» — а Льодзя шукала.
Потім я сховався за кошик, що стояв у куточку. Думаю собі: «Тут ніхто не знайде мене! Навіть кінчика мого носа не видно».
Причаївся, чекаю.
Тося усе повторює: «Холодно… холодно. . тепло… тепло…»
І раптом хтось хапає мене за поперек і гоп — догори! Ой-ой! Що це було! Гепнувся я посеред кімнати, згубив обидва капці, розплющив собі носа об підлогу!
Це отой гидкий Мурчик! Він думав, що я хочу з ним гратися, бо стояв біля його кошика.
А Тося сміється, що Мурчик знайшов мене швидше, ніж Льодзя.
Та з Кларцею було ще й не таке.
Вона сіла під квіткою на краю горщика, а через те, що один бік у неї трішечки кривенький, вона перехилилася і хлюп! — упала в акваріум з золотими рибками, що стояв біля вікна.
Ой! Рибки перелякалися, думали, що то кит. Кларця вся змокла. Довелось сушити її на шнурку біля печі.
Отак ми гралися в піжмурки аж до вечора.
Про срібло й позолоту та про веселу роботу
Що у нас діялося на столі в дитячій кімнаті, про це важко й розповісти!
Лежали там золоті зірочки, кращі, ніж на небі, кольоровий і цигарковий папір, білі голубки. І ще лежали видуті яйця, різана соломка, і ялинкові шишки з парку, і срібло, і золото, і всяка всячина. Що з того буде?
Ляльки з вовни порпалися в тому всьому і скрізь стромляли свого носа. Вони стали липучі від клею, золотилися від позолоти…
Тося, Льодзя, Яся та Яцек клеїли ланцюги і жбанчики, павучків і різні інші речі, а ми були напоготові. Наш пенал був зачинений, а біля нас стояла квітчаста коробка, де мешкали голки, нитки, наперсток і ножички.
Я вартував на пеналі і віддавав команду:
— Увага! Ясі потрібні ножички!
Алло! Дайте Яцекові складаного ножика.
— Швидше! Льодзя шукає олівця!
І всі навперейми кидалися до дітей, мов швидка допомога.
Ножички стригли, ножик різав, а олівець малював, аж тріщало… Всі пхалися пособляти — я ледве утримав у пеналі гумку-мишку, пера і ручку. Мусив їм розтлумачити, що вони поламаються або нароблять ляпок.
Тільки з вовняними ляльками ніхто не міг дати ради. Вони чіплялися за павучків, гойдалися на ланцюжках, залазили до жбанчиків з яєць, перекидалися на скляних кулях.
Вертихвістки нещасні!
Але для чого Ми наробили стільки чудових речей? Певне, буде якась несподіванка!
Оце-то новинка — у школі ялинка!
Сьогодні на першому уроці сплю собі, поклавши витирачку під голову, а тут олівець кричить мені над вухом:
Слухайте! Слухайте! Якісь дива в класі діються! Тося малювала мною кружальця на рожевій промокачці, а діти ріжуть соломі на палички та нанизують на них оці паперові кружальця.
Ми так зацікавились, шо мало пенала не розламали.