Великі міфи імперії

Козацькі війни і шведський «потоп» підірвали могутність Речі Посполитої — і Москва вирішила виступити проти неї. У результаті Польща підписала невигідний договір, згідно з яким у Києві розмістився сильний гарнізон московського війська. Він укріпився на Правобережжі, загрожуючи східним кордонам Речі Посполитої. Дещо раніше, 1654 року Москва взяла Могильов, Вітебськ, Полоцьк, Новий Бихов, Гомель, Оршу, а у вересні відчинив ворота російському війську Смоленськ. У 1655 році московські війська, діючи одночасно з Білорусі та України, дійшли до кордонів самої Польщі. Місце ослабленої Речі Посполитої на сході Європи поступово займала Москва. Здійснення російських планів приєднання спадку Рюриковичів було не за горами. Очікувалося слушної нагоди. Москва вміла чекати, що є ознакою великого політичного розуму. Сусідні держави прогавили ріст могутності і апетитів північної держави, не передбачали для себе небезпеки і згодом поплатились за це.

За часів Петра І Московську державу в 1721 році перейменували на Російську імперію. У цій зміненій назві стверджувалась нова сутність Росії. Європа міцно спала і не сприйняла попереджувального сигналу.

Останній серйозний противник Росії — шведи були переможені, а Річ Посполита котилася у безодню і в кінці ХVІІІ століття втратила незалежність. У цей час планомірно затягують Україну і Білорусь в єдиний російський державний організм. Викристалізовується також імперська схема російської історії, яка переростає в ідеологічну основу імперії і на якій будуть інспіруватися усі найважливіші рішення внутрішньої і зовнішньої політики. Майже двісті років проіснувала імперія при царях, але вершин своєї могутності і політичного впливу, як не парадоксально, досягла при комуністах. Такий ступінь могутності Росія отримала внаслідок тотальної мобілізації людських і матеріальних ресурсів, незважаючи на ціну в досягненні злочинної мети. Комуністична система змусила працювати понад силу мільйонні маси населення.