Сімурґ
- Автор: Поваляєва Світлана
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Фоліо»
- ISBN: 966-03-3357-9
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Сімурґ». Краткое содержание книги:
У тексті збережено особливості авторського письма
Грек обережно нахиляється до мозаїчної річкової мембрани і пускає по воді листа Реони, мов човник, ледь помітно прогинається веселкова стінка мильної бульбашки, ріка погоджується взяти цей лист, вода розважливо несе яскраве листя і білий лист, по якому зачудовано розтікаються літери, ієрогліфи снів, малюнки зітхань, до пірсів нікому не відомого приморського містечка, аби суворий метранпаж похвалив її, мудру воду, і погладив її, наче кішку. Чоловік і жінка повертаються назад, повільно піднімаються сходами до набережної, так, ніби дійсно вийдуть прямо у небо, стариган з повітряними кульками байдужо зиркнув на них і, задерши до неба зморшкувате лице з розкуйовдженим сірим пасмом волосся над скронями й сталевою густою щетиною аж до адамова яблука, задивився у щось, то зажурено похитуючи головою, то замріяно усміхаючись, але, в будь-якому разі, демонстративно відсторонюючись від земного світу жінок, чоловіків, котів, голубів, машин і пароплавів. Грек мовчки простягує чоловічкові купюру, номінал якої значно перевищує вартість яскравого скарбу з гелію і кольорової гуми, й чоловічок, німало не знітившись і не здивувавшись, запихає останній шматочок своєї канапки до рота, обтрушує долоні, діловито відв’язує величезне гроно повітряних кульок від свого пояса і урочисто подає цьому штивному й анітрохи не дивному добродію. Грек жестом пропонує Валерії також взятися за жмуток ниточок, і — величезне гроно повітряних кульок тягне їх вгору, чоловік і жінка повільно, не відриваючи поглядів одне від одного, лицем до лиця, затоплюючись ніжною усміхненою бездумністю, піднімаються над закутою в граніт і бетон річкою, ніби їх всмоктує пронизане вересневим сонцем ультрамаринове небо, а звільнений продавець повітряних кульок, задерши свою сиву поскубану голову, щиро маше їм рукою на прощання, на щастя і просто з радості.
3
Землетрус
Порохнява сіро-жовта розпечена алея зі злинялими платанами, непритомними від спеки художниками-крамарями, з остовпілим перед невтомними туристами кітчем, з проламаними лавочками і переповненими урнами — просякнута всепоглинаючою шерхло-солонуватою, як фісташки, присутністю Моря. На алеї з’являється Меґаном, голий до пояса, з невисловленою пропозицією до спостерігачів пофантазувати самим з приводу того, яка частина тіла у нього гола — верхня чи нижня, від його кедів розпурхуються навсібіч насіннєві лушпайки і недокурки. І що? І він зникає, навіть не глянувши у бік спостерігачів. Через паузу на граничній межі непорозуміння з публікою з’являється захекана і розгублена Казка, віддихуючись, роззирається навкруги й зривається навздогін Меґаномові, котрий зник у невідомому напрямку. А у своїй пошарпаній готельці на підлозі розвалилися Джанкой з Мангупом, та спостерігають, як Ялта міняє в магнітофоні касету і водночас пильнує каву і макарони. З балкона, попри глибокий і спекотний полудень, долунює хропіння Чатердага, або просто Чорта, його вранці випустили з дільничного мавпника. А ще є Марва, але її немає зараз, вона десь із тиждень тому подалася пішкарусом до скель по новий перкусійний реманент: тріскачки, дощ, бубни, бонґи та афро-арабські буґдуни, можливо, їй пощастить назбирати свіжих, ще зелених, сріблястих, мов оливкове листя, бубонців, і ще вона пообіцяла дочекатися тронки з дельфіна. Хвалько!
Вулиці подібні до жовклих і витертих на згинах газет з минулої епохи — дзижчання цикад трамбує і розмаює водночас гаряче зомліле повітря.
Кіт Сіма шматою лежить на порохнявій шафі майже під самісінькою задимленою полущеною стелею та її брудно-масними клаптями застарілого павутиння. Ані ворухнуться навіть фіранки на вікнах, ще з бозна-якої зими не розклеєних, від застарілого клейстеру брунатно-жовклі, мов сеча у слоїку для аналізів, поскручувалися на кінцях в трубочки, забиті мертвим сірим павутинням з крихкими залишками колишньої здобичі давно померлих від передозування свободою павучків. І насрати, власне, на скільки десятків пар кінцівок тут кульгає синтаксис, нема взагалі ніякого синтаксису, спіть собі і дрочіть уві сні спокійно, ву-а!