Алхімік
- Автор: Коэльо Пауло
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: «Класика»
- ISBN: 966-7493-13-Х
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Алхімік». Краткое содержание книги:
Крім того, поспішаючи в подорож, він забув про одну річ — дрібничку, яка, проте, може серйозно завадити йому в пошуках скарбу: в цій країні всі розмовляють по-арабськи.
Підійшов власник таверни, й юнак показав йому на напій, який подали до сусіднього столу. Виявилося, що це гіркий чай. Юнак волів би випити вина.
Проте не це мало б його тепер турбувати. Йому слід думати тільки про скарб, про те, як його добути. Після продажу овець у нього в кишені з’явилося доволі грошей, а юнак знав, що гроші чародійні — хто їх має, той ніколи не буває самотнім. Незабаром, — може, за кілька днів, — він уже буде біля Пірамід. Той старий, в якого стільки золота на грудях, не став би йому брехати заради якихось шести овечок.
Старий говорив про знаки. Перетинаючи море, хлопець багато про це думав. Так, старий знав, що каже — за час, проведений у полях Андалузії, юнак уже звик орієнтуватися за знаками неба й землі. Він знав, що з’ява певного птаха свідчить про присутність неподалік змії, а певні кущі означають, що поблизу є вода. Цьому його навчили вівці.
«Якщо Бог так добре керує вівцями, то він керуватиме й людиною», — подумав він і заспокоївся. Чай уже не здавався таким гірким.
— Ти хто? — запитали його по-іспанському.
Хлопцеві відлягло від душі. Щойно він подумав про знаки й ось уже хтось з’явився.
— Ти що, знаєш іспанську? — поцікавився він.
Незнайомець виявився приблизно одного віку та зросту з юнаком і був одягнений по-західному, хоча колір шкіри й виказував у ньому тутешнього.
— Тут майже всі говорять по-іспанському. До Іспанії лише дві години кораблем.
— Сідай, я частую, — запропонував юнак. — І замов мені вина. Цей чай такий гидкий.
— В цій країні немає вина, — відповів незнайомець. — Воно заборонене релігією.
Тоді юнак сказав, що йому треба добратися до Пірамід. Він вже хотів був розповісти і про скарб, але стримався. Ануж цей араб зажадає частину скарбу за те, що покаже дорогу. Він пригадав, що старий йому радив ніколи не обіцяти того, чого ще й сам не маєш.
— Якщо можеш, проведи мене туди. Я тобі заплачу.
— А знаєш, де це?
Юнак помітив, що поруч, уважно прислухаючись, стоїть власник таверни. Його це занепокоїло. Але араб може провести його до Пірамід, тож шкода втратити таку нагоду.
— Треба перейти через цілу Сахару, — сказав незнайомець. — А для цього потрібні гроші. Хотів би я знати, чи в тебе їх досить.
Хлопцеві здалося це дивним. Але він довіряв старому, який казав, що коли ти прагнеш чогось, цілий всесвіт приходить тобі на поміч.
Він витяг з кишені гроші й показав їх арабові. Власник таверни теж підійшов подивитися. Вони перекинулись кількома словами по-арабськи. Власник був незадоволений.
— Ходімо звідси, — сказав незнайомець. — Він каже, щоб ми забиралися геть.
Юнак зрадів. Він підвівся, щоб розрахуватись, але власник його схопив і почав щось вигукувати. Юнак був міцний
— але ж він не в своїй країні. Врешті його новий приятель сам відштовхнув власника й витягнув хлопця надвір.
— Він захотів твоїх грошей, — пояснив приятель. — Тут не те, що в інших містах Африки. Танжер — це порт, а в портах завжди повно злодіїв.
Йому можна було довіряти. Адже він допоміг у скрутну хвилину. Юнак знову витягнув гроші з кишені й перерахував.
— Завтра вже будемо біля Пірамід, — пообіцяв приятель, забираючи гроші. — Треба лиш купити двох верблюдів.
Вони попрямували вузенькими вуличками Танжеру. Скрізь були прилавки з товарами. Невдовзі вони опинилися посеред великого майдану, де був базар. Тисячі людей торгувалися, продавали щось, купували; все було впереміш
— овочі й кинджали, килими й люльки. Проте юнак не спускав ока зі свого попутника, — адже той мав усі його гроші. Він хотів був попросити їх назад, але подумав, що це буде негречно. Він же не знає звичаїв цього дивного краю.
«Пильнуватиму за ним», — вирішив він. Тим паче, що був кремезніший.
Раптом у гущі товарів він помітив розкішного меча. Піхви були посріблені, а держак оздоблений самоцвітами. Юнак вирішив, що купить меча, вертаючися з Єгипту.
— Запитай-но, скільки цей меч коштує, — звернувся він до приятеля. І враз збагнув, що таки відволікся на пару секунд, розглядаючи меча.
Серце стислося йому в грудях. Боявся обернутися, бо вже знав, що він побачить. Ще якусь хвилю дивився на прекрасного меча, а тоді озирнувся.
Довкола був базар, метушня, галас, килими, горіхи, зеленина, мідні таці, жінки в паранджах, аромати дивних товарів..., але ніде, ніде він не бачив обличчя свого попутника.