Мануал до черепахи
- Автор: Савченко Тетяна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-6050-7, 978-966-14-5674-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мануал до черепахи». Краткое содержание книги:
До речі, про центр міста. Ох, ця кумедна властивість маленьких містечок – щосили пнутися, щоб дорівнятися до столиці! Центральна площа Ляйпціґа нагадує столиці одночасно двох держав: зовнішнє коло будинків, споруджене дуже давно, – копія архітектурного ансамблю Трафальгарської площі в Лондоні, а самий центр – кумедна пародія на столичний підземний торговельний комплекс. Ті самі плексигласові бульбашки-куполи, тільки не білі, а жовті.
Найяскравіша архітектурна споруда міста – тутешнє поліційне управління, колишній банк. Будинок можна визначити як еклектику, але насправді такого я ще ніде не бачив! Дім нагадує химеру, у якої хвіст не дружить з головою!
Сам будинок темно-червоний, бляшаний дах – отруйно-зеленого кольору і геть несподіваної для Німеччини цибулистої форми – ось тобі давньоруський терем! Піддашшя тримають два сірі, мовби з бетону, сирини, птахи з дівочими головами і грудьми. Обличчя птахо-дів надзвичайно пихаті й зарозумілі, я б сказав, навіть презирливі, хоча на тлі строкатого будинку вони видаються сірими нечупарами.
Центральна частина фасаду оздоблена мозаїкою у вигляді двох райських птиць. Між ними – кругле вікно, нижче, над дверима, нависає масивна кам’яна конструкція, що вінчається напівфронтоном – це балкон.
Завершують цей божевільний ансамбль кілька строгих сірих шпилів на даху, увінчаних чомусь п’ятикутними зірками. І все це божевілля належить поліцейським, уявляєте?
Путівник радив нам відвідати Білу альтанку, цитую: «Незмінне місце зустрічей для закоханих». Насправді то місце паломництва весільних пар, а для закоханих там надто гамірно й людно. Нічого надзвичайного.
І нарешті улюблена Ляйпціґська споруда, що навіки оселилася в моєму серці. Це свиня. Пам’ятник свині. Німці свинину люблять – аякже – традиційні свинячі ковбаски з капустою, або печені ратиці, або рум’яне поросятко зі скибочкою лимона в роті – Німеччина! От і увічнили. Ситенька така льоха стоїть, обабіч неї – хлопчик і дівчинка в національному вбранні, поганяють прутиками. Але – увага! Пам’ятник – не з каменю. Не з бронзи. Пластмасовий пам’ятник! Збоку глянеш – наче бронза, не відрізниш, та варто торкнутися…
Дуже економна нація. Може, Інні варто вивчати економіку?
Листи від мами
Велика Британія
Інна має 22 роки, Юра – 21, Михалька – 19 років, Ольга – 17, Зоя – 13, Юра-молодший – 11 років, Варварка – 8 років.
– Варварка йде! От лахудра, де ж воно лазило, таке зачухране? Варварко, іди сюди, слухай, тьотя Катя щось спитати хотіла… Варварко, ти в школі була?
– Була.
– Сподобалося тобі в школі?
– Ні.
– Овва! А чого ж ти туди пішла?
– Наші сказали, там буде моя коронація.
Михалька про Варварку
Інна має 20 років, Юра – 19, Михалька – 17 років, Ольга – 15, Зоя – 11, Юра-молодший – 9 років, Варварка – 6 років.
Коли Варварка була зовсім маленькою, вона хотіла стати самураєм. Коли підросла, вирішила, що буде гетьманом. Ще пізніше усвідомила, що вона – дівчинка, а не хлопчик, і відтоді вже хотіла бути тільки принцесою.
Розум Варварки завеликий для нас усіх і замалий для світу. Ми не зуміли навчити Варварку навіть таких простих речей, як: мити посуд, рахувати на пальцях, вітатися із сусідками… Сусідки часом забирали у нас Варварку, щоб навчити її бодай чогось, що їй стане в пригоді, бо, коли ми всі повмираємо, як вона тоді буде? Але Варварка не затримувалася у жодної більше як на добу. Просто йшла собі від них, як тільки їй набридало.
Скоро ми, однак, з’ясували, що чогось Варварка таки навчається у чужих людей, але чого саме – вона не поспішала ділитися. Самі жінки вважали, що їхня добросердність пішла намарне. Відводили Інну або Юрія-старшого вбік і радили їм віддати Варварку до інтернату, бо самі ми їй ради не дамо.
Одна з сусідок вчила Варварку варити суп. Інша вчила її читати. Ще інша вчила її грати на фортепіано. Ще інша – плести шкарпетки і рукавички. Ще інша – фарбувати обличчя. Ще інша – молитися. Ще інша – рвати траву її кролям.