Пурпурові вітрила (Збірник)

Його мати була однією з тих натур, які життя відливає в готовій формі. Вона жила в напівсні забезпеченості, що завбачає будь-яке бажання пересічної душі, тож їй не залишалося нічого робити, як радитися із кравчинями, лікарем і шафарем. Але жагуча, майже релігійна прихильність до своєї дивної дитини давала, треба думати, єдиний вихід тим її схильностям, захлороформованим вихованням і долею, які вже не живуть, але печально блукають, залишаючи волю бездіяльною. Вельможна пані нагадувала паву, що висиділа яйце лебедя. Вона болісно переживала прекрасну синову окремішність; смуток, любов і ніяковість наповнювали жінку, коли вона притискала хлопчика до грудей, де серце говорило інше, ніж мова, що зазвичай відбиває умовні форми стосунків і думок. Так хмарний ефект, вигадливо спричинений сонячним промінням, проникає в симетричне умеблювання казенної будівлі, по-збавляючи її банальних переваг; око бачить і не впізнає приміщення: таємничі відтінки світла серед злиденності витворюють яскраву гармонію.

Вельможна пані, лице і фігура якої, здавалося, могли відповідати лише крижаним мовчанням на палкі голоси життя, тонка краса якої радше відштовхувала, ніж притягувала, бо ж у ній відчувалося гордовите зусилля волі, позбавлене жіночої зваби, — ця Ліліан Ґрей, залишаючись наодинці із хлопчиком, оберталася простою мамою, що люблячим, лагідним тоном виводила ті самі сердечні дрібниці, що їх не передаси на папері — сила їх у почутті, не в самих них. Вона дозволяла синові геть усе і прощала все: перебування в кухні, відразу до уроків, неслухняність і численні примхи.

Якщо він не хотів, щоб підстригали дерева, їх ніхто і не чіпав, коли він просив простити або винагородити кого-небудь, зацікавлена особа знала, що так і буде; він міг їздити верхи на будь-якому коні, брати в замок будь-якого собаку; переривати бібліотеку, бігати босоніж і їсти, що він здумає.

Його батько якийсь час боровся з цим, але поступився — не принципу, а бажанню дружини. Хіба що наказав видалити із замку всіх дітей службовців, побоюючись, що через низьке товариство примхи хлопчика переростуть у схильності, що їх годі буде викорінити. Загалом він був з головою занурений у незліченні родові процеси, початок яких губився в епосі появи паперових фабрик, а кінець — у смерті всіх кляузників. Окрім того, державні справи, справи маєтностей, диктування мемуарів, виїзди на парадні лови, читання газет і складне листування змушували його заховувати певну внутрішню відстань од родини; сина він бачив так рідко, що інколи забував, скільки йому років.

Тим-то Ґрей жив у своєму світі. Хлопчина грався сам-один — здебільшого на замкових задвірках, які за старих часів мали бойове значення. На цих широких пустирищах, із рештками високих ровів, із зарослими мохом кам’яними склепами, було повно бур’яну, кропиви, реп’яха, терну й скромно-барвистих диких квітів. Малий снував тут годинами, досліджуючи кротячі нори, борючись із бур’яном, підстерігаючи метеликів і будуючи з усіляких уламків цегли фортеці, що їх він закидав дрюччям й кругляком.