Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
«Це стає нестерпним», — подумала Капаруля і, крадькома стягнувши свою торбинку з комода, взяла її під пахву. Південно-західний вітер надворі набирав сили.
— Ви кажете про вітер, — раптом озвалася Чепуруля. — Про вітер, який ухопив вашу білизну… Але я веду мову про циклони, про урагани, люба Капаруле… Вихори, смерчі, тайфуни, піщані бурі… Хвилі-цунамі, що здатні зруйнувати будинки… Але насамперед я говорю про себе, хоч і розумію, що це не надто скромно. Я знаю, що все полетить шкереберть. Ці думки не йдуть мені з голови… навіть коли перу килимки. Можете це зрозуміти? Невже Ви не відчуваєте нічого подібного?
— Добре допомагає оцет, — бовкнула Капаруля, не відриваючи погляду від своєї філіжанки з чаєм. — Килими з клаптиків не линяють, якщо у воду для полоскання додати оцту.
Нараз Чепуруля розлютилася, що було їй дуже не властиво. Вона відчула, що мусить кинути Капарулі виклик і вдалася до першого-ліпшого способу. Показала на нечупарний маленький віхоть у вазі і вигукнула:
— Погляньте на цей букет! Який гарний! І винятково пасує до чайного сервізу!
Та Капаруля, вже також сита по горло гостиною, розсердилася не менше і, зірвавшись на рівні ноги, закричала:
— Дурниці! Він надто великий, надто колючий і надто строкатий, а ще надто викличний і анітрохи не пасує до святкового столу!
Після того обидві дами розпрощалися, Чепуруля зачинила за гостею двері й повернулася до вітальні. Вона була сумна й розчарована, її не полишало відчуття, що гостина не вдалася. Крихітний букетик стояв посеред столу: сірі колючі цурпалки, усіяні темно-червоними квітками. Раптом Чепуруля збагнула, що зовсім не квіти погано допасовуються до чайного сервізу, а сам сервіз ні на що не годиться.
Вона поставила вазу на підвіконня.
Море було не впізнати, воно посіріло, хвилі білозубо шкірилися й люто вгризалися в берег. Небо налилося багрянцем і обважніло.
Чепуруля усе ще стояла біля вікна, довго стояла, прислухаючись, як набирає сили вітер, коли зненацька задзвонив телефон.
— Це пані Чепуруля? — почувся у слухавці несміливий голос Капарулі.
— Звісно, це я, — відповіла Чепуруля. — Крім мене, тут ніхто більше не мешкає. Щасливо дісталися додому?
— Так, дякую. Здається надворі знову трохи дме… — якусь мить Капаруля помовчала, а потім озвалася приязно: — Пані Чепуруле, оті жахливі речі, про які ви розповідали, вони часто з Вами траплялися?
— Ні, — відказала Чепуруля.
— Отже, тільки інколи?
— Власне кажучи, ніколи. Я просто так» відчуваю…
— О! — мовила Капаруля. — Я лише хотіла подякувати Вам за гостину… Отож з Вами ніколи нічого схожого не відбувалося?
— Ні, ніколи… Дякую, що Ви зателефонували. Сподіваюся, ми ще зустрінемося коли-небудь.
— Я теж сподіваюся, — і Капаруля поклала слухавку.
Чепуруля сиділа якийсь час, не зводячи очей з телефону, її лихоманило.
«Скоро мої вікна почорніють, — думала вона. — Можна було би заслонити їх ковдрами, а дзеркала повернути до стіни». Але Чепуруля навіть не поворухнулася, лише сиділа, прислухаючись, як у димарі завиває вітер. Ніби маленьке покинуте звірятко.
У стіну з південного боку будинку почала гупати верша гемуля, але Чепуруля не наважилася вийти з хати і зняти її.
Будинок стиха затремтів, вітер налітав тепер наскоками, чутно було, як шторм розпалюється і галопом мчить через море.
Десь із даху зсунулася черепиця і розбилася об скелю. Чепуруля здригнулася й підвелася, квапливо рушила до спальні, але спальня була надто велика і не здавалася надійним прихистком. Комора! Вона достатньо маленька, щоб відчути себе там у безпеці. Чепуруля схопила в оберемок ковдру і кинулася через кухню, відчинила ногою двері до комірки і, важко сапаючи, замкнула їх за собою. Завивання бурі сюди майже не долинало. А ще у коморі не було вікон, лише маленький отвір для вентиляції.
Навпомацки у темряві вона обійшла мішки з картоплею і, загорнувшись у ковдру, примостилася біля самої стіни під полицями з варенням.
Поволі її уява почала вимальовувати власну бурю, набагато грізнішу й шаленішу аніж та, яка стрясала її будиночком. Хвилі прибою оберталися величезними білими драконами, могутній вихор, ревучи, здіймав на видноколі чорний іскристий стовп води, що мчав просто на неї й невблаганно наближався…