У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

Тітка Леонія відписала мені вкупі з пожитками і меблевим мотлохом майже всю свою готівку — чим тобі не посмертна любов до мене (прижиттєвої я якось не помічав). До мого повноліття цим маєтком мав орудувати батько, і він порадився з маркізом де Норпуа, як ліпше ним розпорядитися. Той порекомендував придбати цінні папери під невеликі, зате надійні відсотки, а саме, англійські консоліди і чотирипроцентну російську позичку. «На них можна покластись, як на гору, — проголосив маркіз де Норпуа, — прибутки, щоправда, не дуже високі, зате можна не хвилюватися за свій капітал». Батько у загальних рисах розповів маркізові, які закупки він зробив за решту грошей. Маркіз де Норпуа повіншував його ледве помітною усмішкою: як усі капіталісти, він був загребущий, але з делікатности як і вітав того, хто щось мав, то лише стриманим знаком порозуміння. Сам він купався в багатстві і вважав за краще вдавати, ніби чужі малі прибутки здаються йому значними, а сам у душі тішився й радів, що його прибутки куди вищі. А проте маркіз де Норпуа не забув поздоровити батька з приводу того, що той уміє «з лишком примножувати своє добро», виявляючи «такий непохибний, такий вишуканий, такий витончений смак». Можна було подумати, ніби посол приписує співвідношенню біржових вартостей і навіть самим вартостям якусь естетичну цінність. Коли батько згадав про одну з таких вартостей, ще нову і маловідому, маркіз де Норпуа подібно до людини, обізнаної з книгою, яку, як вам здавалося, читали тільки ви, зронив: «Авжеж, я стежив якийсь час із захватом за її індексом, — це було цікаво», і посміхнувся мрійливою усмішкою абонента, захопленого недавнім читанням роману, який друкувався з числа в число у журналі. «Бувши вами, я передплатив би, як тільки почнеться чергова емісія. Щоб це акції продавалися по такій дешевинці — це спокуса». Боячись переплутати назви давніх паперів з назвами інших, подібних до них, батько для надійности висунув шухляду й показав їх послові. Акції мене зачарували; їх оздоблювали шпилі соборів та алегоричні постаті, мов у старих виданнях романтиків, які я колись проглядав. Усе, що належить до однієї доби, наділене спільними рисами; митці, які ілюструють вірші, написані в той чи той період, виконують замовлення фінансових фірм. І ніщо краще не нагадувало випуски «Собору Паризької Богоматері» і творів Жерара де Нерваля, вивішені на вітрині комбрейського бакалійника, як іменна акція Пароплавства — її прямокутну і квітчасту обводку підтримують річкові божества.