У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону

Головними й водночас полярними константами поміж них є життя і смерть, що створюють вісь, на якій розміщуються інші константи з різновекторною спрямованістю. Життя перебігає у часі, який є його атрибутивною якістю, але рух часу спрямований до смерти, що перетворює його на фатальну парадигму людського існування. Воднораз смерть у Пруста — не фініш, зникнення, ніщо, вона постійно присутня в житті і в певному розумінні теж є його атрибутом. Присутня не лише в загальному житті всіх, де завжди хтось народжується і вмирає, айв індивідуальному, де вмирає одне «я», поступаючись місцем іншому, яке своєю чергою поступається наступному тощо. «Я зрозумів, — зазначається у «Віднайденому часі», — що померти не є чимось новим, навпаки, починаючи з дитячих літ, я помирав уже не раз». Те саме відбувається і з іншими персонажами роману, що не раз констатувалося дослідниками, але пояснювалося суб'єктивізмом світосприйняття письменника або імпресіоністичністю його стилю, тоді як у нього це скоріше універсальний закон індивідуального людського існування. Водночас смерть Пруста є репрезентантом вічности в домені життя, вторгненнями вічности у життя, що й робить смерть екзистєнційною реальністю. Тією ж єдиною реальністю, що здатна протистояти часові й смерті, є в романі мистецтво, про що вже йшлося вище.

Пруст говорив, що його роман — не лише фіксації життя під мікроскопом, а й телескоп, спрямований на глибини буття; відповідно до «телескопа» має вдаватися й читач, з тим, щоб не проминути глибинного метафізико-екзистенційного змісту твору. Проте слід сказати, що й прустівському малюнкові емпірики життя притаманна специфічна узагальненість. Пруст писав: «Жодного разу жоден із моїх персонажів не зачиняє вікон, не миє рук, не надягає піджака, не промовляє формул вітання. Якщо в цій книзі є щось нове, то саме це». Це не що інше, як усунення суто повсякденного, рутинного, напівавтоматичного, натомість автор фіксує те, що характеризує персонажів або середовище з погляду чи то соціологічного, чи то психологічного, чи то морально-етичного, антропологічного, культурологічного тощо і при тому з інтенцією певного узагальнення або класифікації*. Це одна з засадничих якостей Прустового стилю, передусім його художньої семантики.