Люди і тварини

Вранці господарі покидали хату, йдучи до праці. Брисько ж лягав на свій килимчик біля радіятора в кухні і смачно дрімав. Проте він спав дуже чуйно і, хай тільки роздалися кроки на сходах, підривався і підбігав до входових дверей. Він негайно відрізняв кроки господарів від кроків чужих. На останніх він гавкав гостро і проганяв їх. Хай знають, що хата його і їм ніякого діла до неї.

Але хай лиш вловив гомін знайомих кроків, що роздавався ще внизу, на коридорчику, Брисько крутився біля дверей і кидав тоненькі, гострі, радісні гавчки. Так і пізнати було, що радість виповнює його вщерть і радісні гавчки ледве вміщувалися йому в горлі. Коли господарі ввійшли в хату, Брисько замінювався в одну велику радість: стрибав, крутився і говорив. Багато, радісно, по-псячому. Якби ж то знати, що говорив він і розуміти його мову?

— Що робив Брисько, як пані не було в хаті, — запитувала нераз Міля.

— Ооооо! Оооо! Оооо! Ооо! Ооо! О! — роздавалось тоді з Бриськової пащі. І була в тих його словах туга, велика туга, що нагромадилася впродовж цілого, довгого дня самоти.

— Ну добре, — потішала його Міля, — я знаю, що ти тужив. Але трудно, ми мусимо працювати, щоб заробити для свого Брехунчика грошей на бісквіти.

— Бісквіти? Ах, очевидно, бісквіти! — Брисько біг до холодильника та задравши голову показував носом на замок холодильника.

Бісквіти, собачі бісквіти! Мало не вигукував він. Його розумні карі очі були повні сяйва і вони так і говорили:

— Прошу, прошу, прошу! — бісквітів, бісквітів!

Він просив без слів, але його очі говорили голосно й виразно. Міля йшла до холодильника й винимала з нього собачий харч і запрошувала Бриська до вечері. Але тепер він уже й зовсім не спішився. Стояв біля миски, принюхувався і навіть не займав харчів. Розглядався пильно по хаті, тільки вертів хвостом.

— Не хочеш? То я візьму! — дрочився з ним Гриць, його господар. Ой, які смачні бісквіти, аж слинка тече.

Гриць облизувався, а Бриськові так і лилася слина з пащі. Тонким струмочком вона повисала з боків пащі. Він облизувався смаковито і крутив хвостом. Як же господар наблизився до миски, Брисько став їсти, хапаючись. При тому й розглядав господаря кутками очей. Може й справді стане відбирати? Воно, все ж, краще смакує, коли так подрочитися.

Наївшися, Брисько підходив до водотягу і показував носом закрутку. При тому голосно ковтав слину. І зараз находилась мисочка, її наповнювали водою і Брисько пив її жадібно. Ще й вилизував мисочку. Міля сміялася, що Брисько ощаджує воду.

Наївшись і напившись, Брисько заходив у кімнату свого господаря. Лежачи на ліжку він читав часопис. Але то не тривало довго, часопис падав йому на лице і читач, зморений працею, засипляв. А Брисько лягав на килимчик біля ліжка, і зідхнувши з полегшею кілька разів, задрімував. Все ж частенько прокидався і оглядав господаря. Хай тільки він рухнеться, зараз же й Брисько підхопиться на дві задні ноги, а передні покладе господареві на груди і стає говорити: Гм, Гмммм, гммм!