Шепіт на вітрі

Велетень задоволено реготав. Він стояв між ними й печерою. Друзі опинилися в пастці. Тікати до лісу не було рації, одним стрибком Джарра наздогнав би їх.

Він сунув на них, мов хижак на уподобану жертву.

— Хто це насмілився зайти до мого лісу? — заревів він, зламав акацію аж під саме коріння і жбурнув її в Пітера. Перевертаючись у повітрі, дерево впало на землю поруч із друзями й розлетілося на тріски. Велика скалка просвистіла над головою Сірої Шкурки. Вона вчасно відсахнулася, й гілка встромилася в землю.

— Ти бачив? — вигукнула кенгуру. — Він хотів убити нас. — Вона кипіла обуренням. — Зараз я провчу його.

Гігантськими стрибками Сіра Шкурка кинулася до велетня. В ту мить, коли він уже міг схопити її, вона звилася вгору — все вище й вище — і щосили хвицнула Джарру в груди. Пальці її ніг зав’язли в цупкій тканині його сорочки. Відштовхнувшись від грудей велетня, як від трампліна, вона зробила сальто в повітрі. Її важкий хвіст, описавши коло, мов батіг, хльоснув велетня з такою самою силою, з якою той жбурляв у них колоду.

Велетень заголосив од болю, поточився, змахнув руками, щоб не впасти, але наступний удар у груди вибив його з рівноваги, і він упав горілиць на галявину, вдарившись головою об кам’яну скелю. Джарра падав, як зрубане дерево, потилицею він збив з верхівки скелі два величезних валуни, які з гуркотом покотилися вниз. Оглушений ударом, Джарра знепритомнів.

— Треба надіти на нього наручники, поки він не прийшов до тями, — крикнула Сіра Шкурка.

Пітер поскакав верхи їй на допомогу. Він зіскочив з коня й підхопив величезні наручники, які Сіра Шкурка витягла із сумки, але вони з дзвоном упали на землю й почали так швидко збільшуватися, що підняти й застібнути їх на руках велетня було друзям не під силу. Наручники стали надто важкими.

Вони поглянули на руку велетня, що лежала на землі в кількох метрах од них. Вона нагадувала масивну колоду. Величезну долоню з пальцями, що стирчали, мов стовпи, важко було обійти пішки, треба було об’їжджати верхи.

Справа виглядала безнадійною. Здавалось, не було ніякої можливості зв’язати велетня, доки він не отямився, і вручити йому чарівну пелюстку.

— Нам би сюди зараз портовий кран і докера, — сказав Пітер. — Тоді ми б зуміли надіти на Джарру наручники. В порту звикли мати справу з великими вантажами.

— Це ідея, — підтримала його Сіра Шкурка. Вона стромила лапу в сумку і висмикнула звідти вантажника, обсипаного борошном. Очевидно, Сіра Шкурка одірвала його від роботи в трюмі судна.

— Як це я тут опинився? — запитав він сердито. — І чому це кенгуру вчепилася в мою ногу?

— У нас немає часу пояснювати, — відповіла Сіра Шкурка. — Ви повернетеся на корабель, тільки-но зробите для нас одну справу. Бачите велетня, який отам лежить?

— Я не вірю у велетнів, — сказав вантажник. — Не запаморочуйте мені голови.

— Дивіться, на землі поруч з вами лежить його долоня. А онде простяглася його рука.

— Вона пластикова, — не погоджувався вантажник. — Мабуть, це велетень для карнавалу.

— Торкніться його руки, — наполягала кенгуру.

Вантажник підійшов до велетня і торкнувся його руки.

— Побий мене грім, це теплий пластик! — вигукнув він.

Велетень тяжко зітхнув і знову затих.

— Справді, що це таке? — запитав вантажник.

— Це велетень прокидається, — відповів Пітер. — Якщо ви негайно не станете до роботи і не надінете на нього наручники, він нас усіх переб’є.

— Ну що ж, ходімо, — сказав вантажник. — Мені потрібний підйомний кран.

Сіра Шкурка витягла з сумки маленький кран, який почав швидко збільшуватися, аж поки його стріла нависла над велетнем.

— Підніми його руки і схрести їх у нього на грудях, — сказала Сіра Шкурка. — Але спершу підведи мене.