Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Саме так, місіс Едкок, з вечірніми перснями.

— Правильно.

Евелін простягнула їй відкритий пакетик.

— О, дякую вам. Я люблю «Снігові кульки», — вона відкусила трохи й за кілька хвилин промовила: — Евелін, а не хочете кока-коли, щоб запити оце? У мене в кімнаті є трохи дрібних грошей, і я пригощу вас холодним напоєм, якщо бажаєте. Тут, у залі, є автомат.

— Ні, місіс Тредґуд, — відповіла Евелін. — Мені й так добре, та, може, ви хочете?

— Ні, люба. Зазвичай я б хотіла, але сьогодні в мене відчуття, ніби гази в шлунку, тож я краще випила б трохи води, якщо вам не важко.

Евелін вийшла із залу і повернулася з маленькими білими конусоподібними скляночками холодної води для себе й жінки.

— Щиро вам дякую.

— Що там у місіс Едкок?

Місіс Тредґуд глянула на неї.

— Місіс Едкок? Ви з нею знайомі?

— Ні, не знайома, просто ви щойно казали, наче вона чимось вихвалялася.

— Ага, так, казала… Ну, вчора за вечерею місіс Едкок розповідала нам, що все в її будинку — справжній антикваріат. Понад п’ятдесят років. Казала, що все, чим вона володіє, коштує купу грошей. Я сказала місіс Отис: «Ось я розпочала життя, не варте взагалі нічого, а тепер перетворилася на безцінний антикваріат. Мабуть, теж коштую кругленької суми на ринку».

Вона засміялася, задоволена своєю вигадкою, а тоді на якусь мить замислилась.

— Цікаво, що сталося з усіма тими маленькими іграшковими порцеляновими тарілочками й тим маленьким цапиним візочком, з якими ми колись гралися?

Щосуботи ми каталися на візочку, в який запрягали цапа. Цей візок змайстрував тато спеціально для нас, дівчат. Ця розвага здавалася нам більш захопливою, ніж подорож до Парижа. Я б не здивувалася, якби виявилося, що той старий цап досі живий. Його звали Гаррі… Гаррі-цап! Він їв геть усе!

Вона розсміялася.

— Одного разу Іджі згодувала йому цілий кухоль Леониного дезодоранту для пахв із запахом хризантеми, і він просто злизав його, наче морозиво…

Ми грали в усі види ігор — але ніхто не любив костюмовані ігри більше за Тредґудів. Одного року мама перевдягнула нас, чотирьох дівчат, у чотири костюми різних гральних карт, для конкурсу, що проводився у церкві. Я була трефами, близнючки — чирвами й бубнами, а Ессі Рю — виновою мастю, аж тут слідом за нами входить Іджі як джокер в колоді. Ми здобули перше місце!

Пам’ятаю одне Четверте липня.[5] Усі дівчата були вдягнені в зоряно-смугасті сукні й паперові корони. Ми були на задньому дворі, поїдаючи домашнє морозиво та очікуючи, коли почнеться феєрверк, аж тут з’являється Бадді, спускаючись задніми сходами, вдягнений у матроське вбрання Леони, з великою краваткою-метеликом на голові, і починає манірно кривлятися. Він передражнював Леону, розумієте? А тоді, наче цього було замало, Едвард, чи Джуліан, чи ще хтось із хлопців виніс надвір патефон і завів його, поставивши «Арабського шейха», а Бадді витанцьовував по всьому двору щось непристойне. Ми й роки по тому сміялися, згадуючи це. Потім Бадді щиро розцілував Леону. Йому можна було пробачити все.