Господиня

— То вона сподівалася, що хтось її шукатиме? — нетерпляче запитала шукачка.

— Так, її відсутність помітять. Якщо вона не прийде на… — я аж заскреготіла зубами, цього разу справді відчайдушно проламуючи невидиму стіну. Та ж була чорною, і про її товщину я могла тільки здогадуватися. Я билася об неї щосили, аж на чолі піт виступив. Шукачка і цілитель поводилися дуже тихо, аби нічим не порушити моєї зосередженості.

Я спробувала повернути думки в інший бік. У мозку лунали гучні незнайомі звуки — ревіння двигуна автомобіля; щоразу при вигляді зустрічних фар мене накривала тривожна хвиля адреналіну. Усі ці події вже відбулися, і все закінчилося щасливо. Я дозволила спогадам вести мене за собою (обминувши ту частину, де я бігла крізь холодне місто під прихистком нічної темряви) і завернути в той будинок, де мене спіймали.

Не мене, її. Моє тіло сіпонулося.

— Не перенапружуйтесь… — почав був цілитель, але шукачка шикнула на нього.

Мою свідомість заполонив жах приреченості, і жагуча ненависть до шукачів затьмарила все інше. Ненависть — це зло, ненависть — це біль. Вона була такою сильною, що я ледве дихала. Але я віддалася їй, сподіваючись цим подолати опір, послабити оборону.

Я уважно спостерігала, як моя господиня намагається заховатися, знаючи, що в неї не вийде. Записка, нашкрябана цурпалком олівця на клапті паперу. Поспіхом запхнута під якісь двері. Але то не випадкові двері.

— Система така: п’яті двері у п’ятому коридорі на п’ятому поверсі. Там умовне місце.

Шукачка швиденько щось пробурмотіла у маленький телефон, який тримала в руці.

— Всі думали, що в тому будинку буде безпечно, — провадила я. — Бо знали, що він занедбаний і призначений на злам. Мелані не розуміє, як її викрили… Невже ви знайшли Шерон?

Від жаху руки закрижаніли: останнє запитання було не моє.

Так, питання було не моє, але воно зірвалося з моїх уст так природно, наче належало мені. Шукачка нічого не помітила.

— Кузину? Ні, більше не знайшли жодної людини, — відповіла вона, й у відповідь моє тіло розслабилося. — Вашу носительку вистежили, коли вона заходила до будинку. Один із мешканців міста, який знав, що будинок ламатимуть, побачив її і дуже занепокоївся. Він викликав нас, і ми спершу спостерігали за будинком, аби переконатися, що дівчина там сама, а потім непомітно зайшли за нею… Ви можете уточнити місце зустрічі?

Я спробувала.

Так багато спогадів, і всі такі чіткі й барвисті! Я побачила сотні місць, у яких ніколи не була і назви яких чула вперше. Будинок у Лос-Анджелесі, обсаджений високими деревами з лапатим різьбленим листям на маківці. Галявина у лісі, з наметом і вогнищем, поблизу Вінслоу в штаті Аризона. Безлюдний кам’янистий пляж у Мексиці. Печера десь в Орегоні, вхід до якої затуляє злива. Намети, халупи, брудні нічліжки. З плином часу назви перестають вирізнятися. Мелані не знала, де саме перебуває, та й не цікавилася.