Аутсайдер
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6719-0
- Переводчик: Анастасия Рогоза
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Аутсайдер». Краткое содержание книги:
Що відбувається в містечку? Тут живе дещо жахливе. Те, що, напевно, може набувати людської подоби. Чи те, що нарешті скинуло з себе маску людини та почало свої криваві жнива…
Джун Морріс: Я сама вкладаюся спати!
Детектив Андерсон: Так, майже закінчили. Але перш ніж ти підеш, Джун, я хочу зіграти з тобою в невеличку гру. Тобі подобаються ігри?
Джун Морріс: Мабуть, якщо не нудні.
Детектив Андерсон: Зараз я покладу перед тобою на стіл шість фотографій шести різних людей… ось так… і всі вони трохи схожі на тренера Террі. Можеш мені сказати…
Джун Морріс: Оцей. Номер чотири. Це тренер Террі.
Трой Рамадж прочинив задні двері седана. Террі озирнувся через плече й побачив позаду Марсі: вона спинилася на краю парковки, її обличчя — етюд у тонах агонії та сум’яття. За нею йшов фотограф «Рупора», тупцював по траві, безперестанку клацаючи об’єктивом. «За ці світлини й копійки не дадуть», — подумав Террі, і не без певного задоволення. А до Марсі він гукнув:
— Зателефонуй Гові Ґолду! Скажи йому, що мене заарештували! Скажи йому…
Тоді Єйтс поклав руку на маківку Террі й став штовхати його донизу, в машину.
— Залізай, залізай. І тримай руки на колінах, поки я тобі пасок застібатиму.
Террі заліз. Тримав руки на колінах. Крізь лобове скло йому було видно велике електронне табло з рахунком. Два роки тому його дружина очолила кампанію зі збору коштів на цей щит. Марсі стояла на парковці, і Террі ніколи не забуде виразу її обличчя. Такий вигляд мають жінки з тих країн третього світу, коли дивляться, як горить їхнє селище.
Тоді Рамадж сів за кермо, Ралф Андерсон — на пасажирське сидіння, і не встиг Ралф зачинити дверцята зі свого боку, як автівка, вискнувши шинами, позадкувала з місця для інвалідів. Обертаючи кермо долонею, Рамадж зробив крутий поворот і вирушив у напрямку Тінзлі-авеню. Їхали вони без сирени, тільки закрутилася й засвітилася синя блимавка на приладовій панелі. Террі збагнув, що в автівці пахне мексиканською їжею. Дивно, на які дрібниці звертаєш увагу, коли твій день — чи все твоє життя — летить під три чорти, а ти й не знав, що ті чортяки підступають. Террі нахилився вперед.
— Ралфе, послухай мене.
Ралф дивився просто перед себе. Руки міцно зчеплені.
— Розповіси все, що схочеш, у відділку.
— Трясця, та хай говорить, — мовив Рамадж. — Заощадить нам час.
— Заткайся, Трою, — відказав Ралф, невідривно дивлячись на дорогу, що розгорталася попереду. Террі помітив, як на його шиї напнулися дві жили, утворивши цифру «11».
— Ралфе, я не знаю, як ви на мене вийшли чи чому вам заманулося арештувати мене на очах у половини міста, але вам тут геть клепки позривало.
— Усі так кажуть, — відмітив буденним тоном Том Єйтс, який сидів поруч. — Тримай руки на колінах, Мейтленде. Навіть носа не думай чухати.
Террі почало прояснюватися в голові, не зовсім, але потроху, і він став пильнувати вказівки офіцера Єйтса (на форменій сорочці виднівся бейджик з ім’ям). У Єйтса був такий вигляд, наче він так і чекав нагоди вдарити свого арештанта, у наручниках чи без.
Хтось їв у цій машині енчілади, Террі в цьому був упевнений. Може, куплені в «Сеньйорі Джо». Улюблена забігайлівка його дочок, вони завжди там багато сміялися — чорт, вони всією родиною сміялися й дорогою додому закидали одне одному, що хтось пускає гази.
— Послухай мене, Ралфе. Будь ласка.
Ралф зітхнув:
— Окей, слухаю.
— Ми всі послухаємо, — сказав Рамадж. — На всі вуха, друже, на всі вуха.
— Френка Пітерсона вбили у вівторок. У вівторок по обіді. Про це в газетах писали і по телебаченню передавали. У вівторок, у ніч із вівторка на середу й у саму середу я був у Кеп-Сіті. Повернувся о дев’ятій чи дев’ятій тридцять у середу ввечері. Ці два дні хлопцями займалися Ґевін Фрік, Баррі Гуліган і Лукаш Пател, батько Бейбіра.
На мить в автівці запанувала тиша, якої не уривала навіть рація — її напередодні вимкнули. На секунду Террі зрадів, бо повірив цілком і повністю — зараз Ралф накаже цьому великому копу за кермом зупинити машину. А тоді обернеться до Террі й із такими широко розчахнутими, винуватими очима скаже: «Ой, Господи, ото ми хука дали, атож?»
Натомість, так само не обертаючись, Ралф промовив:
— Ага. Ось і славнозвісне алібі.
— Що? Не розумію, про що ти го…
— Ти ж тямущий хлопець, Террі. Я це знав іще з самого нашого знайомства, коли ти тренував Дерека в Малій лізі. Якщо ти не зізнався, а я на це сподівався, хоч і не розраховував, то неодмінно мав би надати якесь алібі, — Ралф зрештою озирнувся, і Террі здалося, що він дивиться в обличчя геть незнайомої людини. — І так само неодмінно ми те алібі розіб’ємо. Бо ти попався. Ще й як попався.