Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

Такий спосіб мислення зберігається до сьогодні й не лише в академічній психології. З часу глобальної рецесії 2009 року коментатори заповзялися на ідеалізацію й мрії, що не спираються на «реальність». У книжці Барбари Еренрайх «Оптимісти: як постійна підтримка позитивного мислення підірвала Америку», що вийшла у світ 2009 року, піддано нищівній критиці те, що Еренрайх називає «масовим обманом, що полягає в позитивному мисленні». Еренрайх обстоює думку, що ми «виходимо поза себе й бачимо речі такими, якими вони є», або, «у міру можливості, позбавленими кольору через наші відчуття й фантазії…» Ми повинні відволіктися від наших емоцій і наблизитися до об’єктивних фактів, включно з тими, які нам можуть бути й не до смаку. «Реалізм, аж до захисного песимізму, є передумовою виживання не лише людини, а й усіх видів тварин. Поспостерігайте хоч трохи за якоюсь дикою твариною, і ви будете вражені передусім її вігільністю»[37].

Одне діло дикі тварини, а інше — студенти коледжу. Познайомтеся з Рейчел, двадцятитрирічною випускницею коледжу, яка живе в місті в Новій Англії. Чотири роки тому, ще школяркою, вона тяжко пережила ув’язнення її друга Тіма за порушення закону про обіг наркотиків. Тім був не лише приятелем, а й найбільшим коханням Рейчел (принаймні їй так здавалося). Вона розповідала в неопублікованому есе: «Ми закохалися, і все інше було позбавлене значення. Ми закохалися, бо були потрібні одне одному».

Засудження Тіма стало приголомшливою подією, бо доти в нього не було проблем із законом. Він не був ані наркоманом, ані ґанґстером, а був трудівником, гарував разом із Рейчел у господарчій крамниці, де вони вперше зустрілися. «Тім почувався непотрібним, якщо він не займався чимось, не докладав до чогось рук, — згадує Рейчел. — Він завжди працював». На жаль, рецесія тяжко вдарила по сім’ї Тіма. Тепер йому доводилось жити своїм коштом і самому сплачувати за навчання. Він чимало працював на півставки, але однаково коштів на покриття всіх витрат не вистачало. І тому він почав приторговувати канабісом.

«Тіма можна було по-різному називати, — згадує Рейчел, — трудівник, коханець, боєць, син, працівник, приятель, найближчий друг, але я в найстрашніших снах не могла собі уявити, що до цього можна було додати продавець канабісу. Але ж це сталося». Він кілька місяців продавав марихуану, як іще кілька юнаків у їхньому містечку. Коли Рейчел намагалася зупинити його, Тім пояснював, що вона не знає, що таке фінансова скрута. Він мав рацію в тому, що родина Рейчел була заможніша, проте дівчина доводила, що наркотики в кожному разі — це погано. Тім і слухати не хотів, а вона поступалась і схрещувала пальці, сподіваючись, що Тім хутко заробить потрібну суму, а тоді покине наркоторгівлю, перш ніж почнуться проблеми. Вона не схвалювала його дії, але ставилася з розумінням до його позиції, і кохання її не меншало.