Король Літр

Ітак, замовкли струни сладкозвучні, З пизди стирчать всі грифи балалайок, А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці… Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив І пер, згинаючись, до себе у комору, А потім, запираючись в сортирі, І там, згасаючи від смутку та зневіри, Я нігтем вицарапував на стінці скажені цифри… Рахував і плакав, пердів беззахисно, В тупім оскаженінні зубами скреготав, І дикий сморід, цей дух пвна на вільних білих крилах, Вповзав мені у серце, як гадюка, І люто в душу срав… Людськая заздрість, Та посмішки, та плітки за спиною, Шо хуя вже не тільки шо встромить, А й навіть винуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, Засновник роду, міста і країни — Герой національний! Як відомо, Герої не їбуться і не сруть! Не кажучи про те вже, шо ніхто з них Вдитинстві не дрочив, о. якмені Це все настоїбенило, піздєц! Їбавя всі ці гімни і кантати, Всю малахв'ю бенкетів і прийомів, Коли замість того, щоб когось вжарить, Повинен довго й нудно ти пиздіти І слухати пиздьож такий же самий. Я все роздав: всім жебракам, ханигам, Всім підарасам, йобнутим шакалам: Нехай вони внесуть корисний внесок В суспільне будівництво, хай їбошать, А я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія – хвороблива квітка із скаженою пиздою.