Контраст між вдачею Лесі Українки та квієтизмом її доби
Я думаю, це сталося через те, що Леся Українка своїми уподобаннями, пристрастями і вдачею типова постать Середньовіччя, з’явилася на світ, коли Україна вже вийшла з епохи Середних віків, і – ще до неї не повернула, як це сталося за нас. Вона жила і діяла в добу, у колиски якої стояла сумна постать великого плебея – Руссо. В епоху, що на місце невидимого Бога поставила релігію розуму. На місце абсолютної моралі – етику, якої приписи, як математичні формули, доводилися доказами розсудка. На місце великих пристрастей – поміркованість, на місце непевності відносин, що гаптувала волю і гострила думку, соціальну упорядкованість, а з нею загальну нівеляцію і нудоту. На місце римського miraculum – поняття непорушности законів природи і людського співжиття. На місце віри, що рушає горами – сліпе упокорення перед так званим бігом подій.
Це був той час, коли героїчний період міщанства давно відшумів, коли на місце патлатих ґренадірів революції, що, перекидаючи скрізь трони і вівтарі, волочилися по світі від Парижа до Москви, від Гамбурга до країни фараонів – прийшли звинні райзендери; коли люде відзвичаїлися щиро сміятися і щиро ненавидіти. Коли ніхто не підіймався вже за свої переконання ні на ешафот, ні на кострище; коли людське життя стало важити більше, як людська честь; коли на зміну безпосередності прийшов всесильний і зарозумілий, але імпотентний та зблязований сноб. Це був час, коли знов безвладні лежали у стіп переможця народи, що в 1848 р. рвалися на свободу; коли на Україні зброю можна було найти лише в курганах або музеях; коли поетичну легенду заступила проза щоденного життя; коли на зміну непокірних дідів прийшли зрівноважені онуки, що „садили картопельку” і котрим байдуже було
…“чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картоплю родить…”
В таку добу з’явилася в нас Леся Українка, а властиво, як ця доба вже минала.
„На шлях я вийшла ранньою весною" –
зачинає вона один зі своїх молодечих віршів. І дійсно найтемнійші дні цієї доби тоді вже упливали. Імперіалізм, соціалізм і націоналізм – ось були три рухи, що скоро мали захитати підвалини нашого ладу, – що вбивалися в силу, а разом із ними й та тривога, непевність, туга за великим всеочищуючим поривом, що огортала маси. Наша прекрасна планета готова була знов обернутися в передсвітній хаос, а неспокійні духи вмираючої епохи, кождий на свій спосіб, звістували світанок життя.
