Мої батьки і моє дитинство
Мій батько Макар Минович Лютий-Лютенко походив із бідної селянської родини. Був лагідної вдачі, поставний, вище середнього зросту, русявий. Замолоду ходив до дяка, щоб засвоїти писемну мудрість — аз, буки, вєдь, глаголь, добро, бо шкіл по селах тоді не було. І ця наука в дяка стала і корисною, і дуже придатною в житті; знавши читати, писати й рахувати, він без труднощів і перешкод влаштувався на посаду об'їждчика Капустянського лісу на Звенигородщині. Мама моя Євгена, навпаки, була дочкою заможної селянської родини Цибульських із села Товмач.
Я народився 24 червня 1897 року в Капустянському лісі, а хрестили мене в селі Капустинах. П'ять років мого безжурного дитинства пробігло в цьому ж Капустянському лісі. Мені й на думку ніколи не спадало, що й дальше моє життя, таке бурхливе й ризиковне, буде пов'язане з розкішними рідними лісами, а в тому й Холодноярським лісом, оспіваним нашим Кобзарем.
Згодом батька перевели з Капустянського лісу доглядати Скотаревський ліс. Тоді батьки купили в селі Товмач гарну садибу — хату з городом, гарний садок і три десятини землі. Село наше Товмач було все в садках, гарне, чепурне, як і всі українські села, мало й кілька ставків, але було бідне. Із придбаної в Товмачі хати я й пішов, десь у семи-восьми років, із старшою сестрою Наталкою до земської школи. До школи нам було далеченько, зо дві верстви, але втоми від ходу туди й назад якось не відчувалося.
Підробившись трохи на службі в лісництві, батько зайнявся відгодовуванням волів. Привозив із цукроварні жом, годував ним худобу і продавав. Це давало батькам чималий прибуток.
Саме в той час державні аґенти ширили по українських селах привабливу пропаганду, щоб наші люди їхали на Сибір, в Алтай і там заселювали незайману землю. При цьому аґенти обійми переселенцям державну допомогу грішми, ренаментом, різні привілеї та „льготи" на новому місці в Сибіру. Чимало наших селян зривалися з насидженої прадідівської землі. Покидали свою обдаровану Богом красою природи, голубінню неба й цілющим кліматом батьківщину і їхали в Суворий, далекий і незнаний Сибір. З нашого села виїжджали в Сибір два брати з родинами. Продавали свою садибу — хорошу нову хату з дерев'яною підлогою (тоді ще рідко хто з селян мав хату з дерев’яною підлогою), паровий млин і землю. Батько купив цю хату й землю за дві тисячі рублів: тисячу рублів дав готівкою, а решту мав сплачувати ратами. З цього часу в нас працювали два наймити. Батьки взяли ще й дівчину „за рідну дитину", бо господарство наше розросталося, роботи щороку було більше. В купленій новій хаті жилося нам дуже добре — вигідно, затишно, весело і в лостатках. Мені з сестрою було вже ближче ходити до школи. Вчителі впросилися до нас на столування, бо наша мама вміла добре варити страви та випікати різні смачні печива і дуже любила чистоту, охайність і порядок у хаті.
