Вуховертка та відьма

 З ігрової кімнати, яка була поруч, доносився гомін, там також вишукували немовлят та малюків. Вуховертка могла чути голоси, що вигукували:

 - О, хіба вона не мила! – та, - О, лише поглянь які оченята у цієї крихітки!

 - Огидно! – пробурмотіла Вуховертка. – Що за нахабство! – Вуховертці подобалася більшість немовлят та малюків, але вона не вважала, що вони були народжені задля милування. Вони ж були людьми, а не ляльками.

 - Це ж добре для тебе, - сказав її друг Заварний Крем. – Ніхто ніколи тебе не вибере.

 Найбільше за усіх в Сент-Мовальді, Вуховертці подобався Заварний Крем. Він завжди робив саме те, що казала вона. Єдиною його вадою було те, що він досить часто лякався. Вона сказала заспокійливо:

 - Тебе також ніхто не вибере. Не хвилюйся.

 - Але відвідувачі розмірковували щодо мене, - сказав Заварний Крем. - Декілька разів вони майже вибрали мене. – А потім він додав, дуже відважно, - а тобі ніколи не хотілося б щоб тебе забрали та відвезли жити десь, в іншому місці, Вуховертко?

 - Ні, - твердо сказала Вуховертка. Але вона обміркувала це. Можливо буде весело, поїхати кудись та жити у звичайному будинку, як інші діти? А потім вона подумала про велику кількість людей у Сент-Мовальді, які робили саме те, чого хотіла вона, і вона зрозуміла, що у звичайному будинку, було б лише двоє, чи троє людей, або, щонайбільше, шість. Це було занадто мало, щоби бути цікавим. – Ні, - сказала вона. – Будь-хто, хто б вибрав мене, має бути дуже надзвичайним.

 Саме тоді, місіс Бріггз прибігла з ігрової кімнати, дивлячись розгублено.

 - Старші тут, - сказала вона. – Якщо ви захочете піти зі мною, то я назву вам імена та трохи розповім про кожну дитину.

 Вуховертці вистачило часу лише щоб застережливо прошепотіти Заварному Кремові:

 - Не забудь скосити очі, як я тебе вчила! - і в цей момент, у їдальню, слідуючи за місіс Бріггз, увійшла дуже дивна пара. Вуховертка могла бачити, що вони намагалися надати собі пересічного вигляду, але вона знала, що ці двоє не були звичайними, анітрохи. У жінки одне око було коричневе, а інше – синє, неохайність та зморщеність простежувалась на її обличчі. Це не було приємне обличчя. Жінка намагалася придати йому приємніший вигляд, завивши волосся у платиново-блакитні[3] завитки та використовуючи багато пурпурової помади. Це не пасувало до її коричневого твідового костюма, чи до її яскравого зеленого светра. І жодне з переліченого, не пасувало до її великого червоного капелюха, або небесно-блакитних чоботів на високих підборах.

 Щодо чоловіка, то коли Вуховертка поглянула на нього вперше, він виглядав як будь-хто, повз кого ви могли пройти на вулиці. Коли вона поглянула вдруге, то їй було взагалі важко його розгледіти. Він був схожий на довгу чорну смугу в повітрі. Після цього, кожного разу, як вона дивилась на нього, він здавався вище, та ще вище, а обличчя виглядало похмуріше та насуплініше. Виглядало на те, що у нього були довгі вуха. До того часу, коли чоловік із жінкою стояли перед Заварним Кремом, Вуховертка була майже певна, що чоловіків зріст становить дев’ять футів[4] і якісь дві штукенції стирчать з його голови. Ці штукенції мали б бути вухами, але Вуховертка думала, що це були роги.